Статті автора
Вивчаючи основні постулати світових релігій, концепції побудови та розвитку сучасного суспільства, мимоволі стикаєшся з проблемою так званої статевої чи гендерної рівності.
Стаття 24 Конституції України проголошує «громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження».
Таким чином, держава де-юре ніби ставить знак дорівнює між представниками двох протилежними статей. Питання: що ж ми маємо де-факто? Чи існує в Україні проблема гендерної рівності? Чи варто її розглядати у межах правового поля? А можливо, це проблема нашого менталітету забарвлена переліком елементів соціологічного, психологічного, історичного розвитку суспільства.
Чи варто взагалі урівнювати жінку з чоловіком, тим самим порушуючи «природну ієрархію життя» закладену століттями Питання дискусійні, а перераховувати сухі статистичні дані не хочеться. То як же у кількох рядках викласти те, про що пишуть цілі дисертації. Стосовно букви закону, варто сказати словами Сенеки: «рівність прав не в тому, що всі ними користуються, а в тому, що вони всім надані».
Що ж до суспільства, то хочеться застерегти не жінок, а чоловіків! У настирних намаганнях не втратити свого верховенства та потішити власне «его», вони позбуваються найціннішого - себе як «глави» (а цей православний термін для знаючої людини розповість ой як багато!!!). Страшно, коли на моє запитання: чи хотів би ти для своїх дітей бути таким татом, як твій для тебе; а для дружини, бути таким чоловіком як твій тато для твоєї мами? - близько 97% опитаних мною молодих людей (17-30 років) відповідають - ні. То що ж то за така «гендерна рівність» при якій у переважній більшості українських сімей жінка і керівник, і тяглова сила, а у владних структурах лише слабка стать? Чи може поняття «гендеру», то суто для чоловіків, про чоловіків і їхні проблеми?
Додати новий коментар