Любов до себе

Человек должен быть счастлив.

Если он несчастлив, то он  виноват,

и обязан до тех пор хлопотать над

собой, пока не устранит этого

неудобства или недоразумения.

 (Л. Н. Толстой)

Мабуть мало знайдеться людей, які не хочуть бути щасливими, яким зовсім не потрібні друзі, приємні стосунки в колективі,а кохання їх взагалі не цікавить. Проте щасливі, нажаль, далеко не всі. Що ж заважає? Часто звинувачують оточення: «Поганий колектив»; «Не щастить в коханні»; «Друг виявився зрадником». Звичайно, буває й так, але якщо вже п’ятий колектив «поганий» або, коханого та друзів не видно навіть на горизонті, тоді, можливо варто спробувати розібратись в собі? Вірніше в своїх почуттях до себе.

Чи любимо ми себе? Чи поважаємо ми себе? Чи вважаємо гідними гарного ставлення до себе? Чи впливає любов до себе на стосунки з іншими людьми?

В даній статті я пропоную розглянути проблему любові до себе, і те як це почуття впливає на наше життя.

Є багато визначень поняття любов, я зупинилась на визначенні Еріха Фромма : «Любов – це активна зацікавленість в житті та розвитку того, що ми любимо». Основними елементами любові є турбота, відповідальність, повага, знання (пізнання).

Турбота і відповідальність, означають, що любов – це діяльність, а не пристрасть чи афект. Повага – це здатність бачити людину такою, яка вона є, усвідомлювати її унікальну індивідуальність. Повага означає бажання , щоб інша людина росла та розвивалась такою, яка вона є.

Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.

Виділяють два рівні пізнання: 1) чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення; 2) раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях (раціоналізм).

Любов до себе – це активна зацікавленість в своєму житті, усвідомлення своєї індивідуальної унікальності. Турбота про себе, відповідальність за своє життя та розвиток, пізнання себе. Це активна боротьба за розвиток та щастя.

Часто любов до себе плутають з егоїзмом. Але ці поняття носять зовсім протилежний характер.

Егоїзм – поведінка, яка цілком визначається думкою про  власну користь, коли індивід ставить свої інтереси вище інтересів інших.

Егоїстична людина цікавиться лише собою, бажає всього лише для себе, відчуває задоволення не в тому щоб віддавати, а в тому щоб брати. Зовнішній світ сприймається лише з позиції того, що від нього можна отримати, у егоїста немає інтересу до потреб, та поваги до  гідності та цінності інших людей. Егоїст не здатен любити, він намагається силою отримати від інших те, чого у нього немає – любов.

Егоїзм відрізняється від любові до себе так само як ракова клітина відрізняється від здорової. Ракова клітина працює лише на себе і розмножуючись, вбиває організм в якому знаходиться. Здорова клітина турбується про себе для блага всього організму.

Тож любов до себе і любов до інших людей не альтернативні. Навпаки, установка на любов до себе виявляється у всіх, хто здатен любити інших:

1. В любові матері до своєї дитини. Якщо досліджувати вплив матері, яка по справжньому любить себе, можна переконатись, що немає більш підходящого способу передати дитині досвід любові, радості та щастя, ніж любов матері, яка вміє любити себе. Така мати любить свою дитину безумовно – за те що вона є, турбується про неї та розвиває її. Така мати опікується дитиною, але прагне в майбутньому її самостійності.

2. В любові до партнера (кохання). Часто вважають, що любити іншу людину не складно, головне знайти «потрібного» партнера. Проте буває так, що любов’ю ми називаємо те, що до любові немає ніякого відношення: жалість, вдячність, бажання контролювати, користь, залежність... І забуваємо про те, що любити людину – це турбуватись про неї і відчувати відповідальність за її життя. Плідна любов не сумісна зі стороннім спостеріганням за життям коханої людини і вона означає працю, турботу і відповідальність за її розвиток. Це вияв близькості між двома людськими істотами при умові збереження цілісності кожного з них. Закохані люди мають стати кращими ніж до зустрічі, тому що повага та турбота подвоюється.

3. В любові до людства загалом. «Возлюби ближнього свого як самого себе» - вчить нас Біблія. Якщо людина любить себе, то так само вона буде ставитись і до інших. Людина яка себе поважає не стане принижувати інших, вона поблажливо ставиться до промахів інших людей, бо знає що помилитись може кожен. Така людина турбується про інших і зацікавлена в їх розвитку, бо розуміє, що всі ми пов’язані як клітини в організмі. Така людина відповідальна по відношенню до інших, бо відповідальна по відношенню до себе.

На завершення хочу процитувати Мейсгера Екхарта: «Якщо ти любиш себе, ти любиш кожну людину, так як себе. Якщо ти любиш іншу людину менше, ніж себе, то в дійсності ти не досяг успіху в любові до себе, але якщо ти любиш всіх однаково, включаючи і себе, ти будеш любити їх як одну особистість, і особистість ця і є Бог і людина. Отже, той велика і праведна особистість, хто люблячи себе, любить всіх інших однаково».

Як ми побачили, любов до себе допомагає бути щасливою людиною. Тож давайте ставитись до себе з любов’ю.