Особливості стратегій соціокультурної адаптації мігрантів

Міграція в Україні є сьогодні достатньо масштабним явищем, яке досить часто ставить перед переселенцем непрості задачі при інтеграції в нову культуру. Нове середовище може стати потужним випробуванням, для подолання якого необхідно зробити велику внутрішню роботу.

В першу чергу, переселенцю необхідно:

1) вирішити, що робити зі своєю культурною ідентичністю в нових культурних умовах: зберегти її або відмовитися від неї;

2) визначити та зрозуміти своє ставлення до нової культури, з якою він зіткнувся після міграції.

Вирішуючи дані завдання, мігранти послуговуються наступними стратегіями:

- Стратегія сепарації пов'язана з прагненням етнічних мігрантів зберегти свої культурні традиції і звичний спосіб життя, характерні для рідної країни. При цьому контакти з представниками нової культури зведені до мінімуму. Такі емігранти, найчастіше, збираються в певні спільноти людей одного етнічного походження.

- Стратегія маргіналізації передбачає відмову від одних культурних коренів і в той же самий час неготовність/нездатність вкоренитися в іншій культурі і прийняти нові норми, цінності, установки. Маргіналізація деяких етнічних мігрантів – досить серйозна проблема для багатьох країн. Стан маргіналів – «чужий в чужій країні».

- При стратегії асиміляції присутнє прагнення і бажання подолати культурну дистанцію за рахунок часткової чи повної відмови від колишньої культурної ідентичності. Мігранти прагнуть швидко освоїти мову, міняють манери поведінки, раціон харчування, зовнішній вигляд і т.д. Починають активно спілкуватися з приймаючим населенням. Стан мігрантів в такому випадку – «Чужий у своїй країні».

- Стратегія інтеграції включає в себе поєднання здатності зберегти колишню культурну ідентичність і в той же самий час прийняття нової культури. Такі мігранти почувають себе комфортно в одному й іншому культурних середовищах. Стан описується як «Свій в своїй країні».

Для аналізу стану етнічних мігрантів можна звернутися до роботи В. Франкла (V.Frankl). Він описує можливі стани людини залежно від того, чи досягнула вона успіху, і якою мірою їй вдалося реалізувати себе в цьому житті.

ЗОНИ СТАНУ

К.А.Абульхановавиділила 4 типи емігрантів за принципом їх ставлення до себе і суспільства: реаліст, утікач, романтик, сіоніст. Ці типи частково можна накласти на переселенців останнього періоду в Україні:

1-й тип «Реаліст». Досить благополучна категорія мігрантів. Проте в якийсь момент можуть «зламатися», особливо при виникненні труднощів, пов'язаних з внутрішньо-сімейними взаємовідносинами або зміною соціального статусу.

2-й тип «Втікач».У цьому випадку всі надії мігранта спочатку пов'язувалися з еміграцією: важливо емігрувати з «цієї» країни, неважливо «куди», в яку країну. Це ті мігранти, хто «зазнав невдачі» на батьківщині або змушений був втікати з неї з різних причин. Ставлення недовіри і підозрілості найчастіше переноситься і на нову культуру, втому числі на інститути, що здійснюють роботу з мігрантами. Відповідно, ця група об'єднує розчарованих мігрантів, які вважають переселення помилкою. Вони не хочуть вивчати мову приймаючої країни, не бажають влаштовуватися на роботу, освоювати нову професію, що поступово приводить до деградації. Для багатьох з них втеча від проблем – реакція на труднощі, з якими вони стикаються після прибуття в нову культуру.

3-й тип «Романтик».Період, що передує еміграції, характеризується романтично ідеалізованим ставленням до місця, де все буде добре, де вирішаться всі проблеми особистого та соціального характеру. Саме нове місце асоціюється з отриманням перспектив, достатком, забезпеченням старості і лікуванням. Приймаюча сторона розглядається як «опікуюча, підтримуюча, така «яка піклується». Однак пов'язані з міграцією втрати призводять до розчарування. Можливо, труднощі переживалися б легше, якби за всім цим було чітко виділено сенси та цінності. Відповідно, більшість представників в пошуку сенсу, або відходу від дійсності і розчарувань, можуть вдаватися до деструктивної поведінки.

4-й тип «Сіоніст».Це тип мігрантів, які не відчувають великих труднощів при адаптації до нової культури та країни; адаптація проходить досить швидко і легко. Лише  поодинокі представники «сіоністів» мають проблеми з наркотиками і алкоголем.

Якщо з'єднати в одну схему все вище сказане, то можна звести воєдино стратегії акультурації, зони стану та типи мігрантів. Очевидно, що найуразливішими є два типи: «утікач» та «романтик», які знаходяться в подібних станах до і після контактів з новою культурою.

Подолання стресу акультурації – це проблема не окремого  індивіда, а всіх тих, хто залучений до загального міграційного процесу: від представників корінного населення до різних служб і організацій, відповідальних за включення мігрантів в нову культуру, в нове суспільство. Система супроводу мігрантів повинна бути заснована на транс культурній компетентності всіх служб, задіяних в процесі, і фахівців, що працюють в них.