Панічні атаки очима психотерапевта

Особливо сьогодні, коли рівень стресової ситуації зашкалює, тема панічних атак та панічних розладів піднімається різними спеціалістами. Велика кількість порад психологів щодо самодопомоги,  суворі приписи медиків щодо обов’язковості медикаментозного втручання частково відводять неспеціаліста від кореня проблеми, а некоректні уявлення про суть та перебіг  (хвороби?) не сприяють вирішенню і усуненню панічних розладів. Італійський гештальт-терапевт Джанні Франчесетті, як на мене, дуже доступно і просто виклав суть, причини панічних атак у своєму семінарі по роботі з панічними атаками, запропонувавши поглянути на це питання в гештальт-підході.

Отже, кожна людина проживає панічні атаки (далі «ПА») своїм унікальним способом. Зазвичай ПА з'являється раптово у людини, яка не має особливих розладів. На початковому етапі ПА людина  йде не до психолога, а медика, тому у неї виникає відчуття, що помирає. Зазвичай така людина почувається досить добре, у неї немає особливих розладів, до моменту ПА «життя в порядку».

Панічний розлад і Паніка.

Паніка - фізіологічна ситуація,  захисна реакція на границі контакту. Ця захисна реакція народжується, коли з'являється небезпека, з якою неможливо впоратися. Трапляється інцидент, відбувається паніка і ми втікаємо, втрачаємо свідомість. Паніка - фізіологічна реакція, яка виникає при реальній небезпеці. Така реакція буває і у тварин: втеча або завмирання. Завмирання - це еволюційне придбання. Очі хижака краще бачать рух, і реагуватимуть  на тварину, яка біжить. Тому від страху ми робимо різкий вдих і затримуємо дихання.

Панічна атака (ПА) –це симптом, а  не діагноз, який виникає раптово без видимих ​​причин- почуття жаху, страху вмерти чи збожеволіти тут в цю мить, і необхідно відразу щось зробити. Серцебиття, піт, зміна дихання, слабкість в ногах, біль у животі, сильна нудота.

Панічний розлад (ПР) – цедіагноз. При панічному розладі перший напад трапляється раптово, як «грім серед ясного неба». І якщо людина виживає, то починає уникати ситуації, де це сталося, пробує контролювати,  хоча медики кажуть, що з організмом все в порядку.

Отже, несподіванка + заборона (уникнення ситуацій), де це сталося: «Я можу це пережити лише тоді, коли  я не сам і мене супроводжують». Людина не знає, чому це з нею сталося.  Це сильніший симптом, який відірваний від життя. Дуже важливо зробити його зрозумілим.

Феноменологія ПА в  Гештальт-підході.

У більшості випадків ПА при ПР відбувається несподівано. І розповідь пацієнта про свою атаку типова: «Я робив те, що роблю завжди, наприклад, поїхав за покупками, брав молоко в супермаркеті і раптово серце стало битися, і я подумав, що стався інфаркт» ... існує уривчастість, поломка в континуумі досвіду. Тут відбувається щось, що є зовсім іншим досвідом. Це настільки інший досвід, що людина думає, що вмирає або божеволіє.

У термінах динаміки Фігура-Фон відбувається наступне: у гештальт-підході Фігура народжується, спираючись на Фон. Наприклад, «я зараз вступаю в контакт з вами. Я бачу вас, підбираю слова, але це можливо, тому що я маю функції, про які я не повинен думати, але які мене підтримують. Наприклад, тілесність. Я вірю в те, що моє серце буде битися, я буду дихати, мозок знайде слова. Ця віра дозволяє мені бути тут з вами без панічної атаки. Це не впевненість, а саме віра.

Друга частина, на яку я спираюся, це мій клінічний досвід, ті випадки, коли я викладав цю тему в групах. Той факт, що ви мене визнаєте як викладача. Це моя функція персонеліті. Кожен момент ми спираємося на фон, який вважаємо очевидним і цей фон складається з ід та персон еліті».

Що відбувається при ПА?

Фігура, яка розвивається, зникає, бо фон, який підтримував людину, руйнується. Це є ПА в термінах фігура-фон. Серце завмирає, воно не б'ється, як звичайно, людина не може себе впізнати в дзеркалі. Цей обвал опори відразу ж вказує на можливість терапевтичного втручання. Тому що робота повинна бути спрямована на підтримку опори. Підтримати функцію ід, підтримати персонеліті. Оскільки це симптом, при якому функція его втрачається, треба бути уважним, щоб не тиснути на цю функцію, тому що існує ризик ретравматізаціі людини.

Ось приклад про дівчинку з історією ПА: під час роботи вона була дуже перелякана, не знала, що робити, сумнівалася, залишатися там, де стоїть у своєму страху, чи прийняти підтримку. Інтервенція типу "Ти повинна взяти відповідальність і вирішити, що робити" може бути ретравмуючою, їй нема на що спиратися. Функція его повинна бути підтримана ід і персонеліті: подивися на мене, що змінюється в тілі, коли ти дивишся на мене?... Це підтримка фону.

На початку ПА є фізіологічні симптоми: «У мене стукає серце, у мене інфаркт ..» З часом стає зрозуміло, що це страх інфаркту, а не інфаркт. З'являється страх. І це великий крок, коли пацієнт може сказати не те, що в мене інфаркт, а що я боюся інфаркту.

Але перехід, який проявляється поступово в терапії, це особливий тип страху, пов'язаний з відчуттям  проживанням самотності. Слово самотність заборонено для людини, що страждає ПР. Це особлива самотність, яка відрізняється від самотності при депресії. Це самотність того, хто раптом виявляє себе занадто видимим та занадто маленьким перед величезним світом. І цей тип переживання заборонений для людини, бо інакше панічна атака би не сталася.

У більшості випадків ПА пов'язують саме з страхом, а не з самотністю. Це злиття з полем страждання, де людина не усвідомлює свою самотність, і терапевт змушений також не помічати іі... При ПА виникає страх смерті і страх божевілля - це страхи, при яких ми випадаємо зі спільноти. І тоді потрібно, щоб пацієнта хтось супроводжував. Це страждання слабшає,  коли людина перебуває поруч з тим, кому довіряє...

Отже, при ПА виявляється щось, з чим наше уявлення про себе не контактувало - це глибока самотність, при якій людина відчуває себе занадто видимою перед світом.

ПА виникає в той момент, коли людина не може захиститися від видимості світу звичним способом переривання контакту. Переривання контакту - це обмеження від зустрічі з новизною. У момент ПА ми переживаємо досвід неможливості використовувати звичайні способи переривання контакту.

ПА - це різкий прорив неусвідомлюваної самотності… і контакт з тим, що людина має, але не підозрювала про це.  Це самотність маленької дитини, викинутої в світ, підсиленої відсутністю такого досвіду.

Тут нам важливо розуміти два питання:

1. Що сталося за 2 хвилини до панічної атаки - у більшості випадків пацієнт не пам'ятає про це. Проводимо мікроаналіз: згадуємо, що відбувалося (посекундно, щоб відновити неусвідомлювані переживання (неусвідомлювана самотність). Те, що відбувається за дві хвилини до атаки є дуже важливим, але відновити це можна тільки в процесі тривалої терапії. Мікроаналіз може бути корисний з дуже контролюючим пацієнтом. Завжди є щось до, але воно настільки травматичне, що втрачається. І є щось, що людина не може пережити звичними способами переривання контакту.

2. Чому саме в цей момент життя? Часто зустрічаються два фони життя, які перебувають у контакті з самотністю, яку ми заперечуємо і не усвідомлюємо. Перший фон - перехід від ойкос до полісу. Ойкос (грец.) - будинок. Поліс - мир, місто. Ойкос - це місце, де мало людей, інтимність, там нас вже знають, там стіни, які нас захищають. Коли дитина народжується, ми вже думаємо, якою буде її кімната, готуємо їй ліжечко, вигадуємо їй ім’я... і це ойкос. Мова, запахи, бабуся, дідусь - це ойкос. Група підготовки з психотерапії - найсильніше місце ойкоса, де є підтримуюча приналежність, місце, де ми вкорінені.

Поліс - місце багатьох. Це місце, де людина ще не має коренів, приналежності, місце, де вона чужинець. Для того, щоб бути там визнаним, вона повинна щось зробити. У ойкос приналежність гарантована, поліс - це місце, де наша приналежність може й існувати,  і не існувати.  В перехід від ойкоса до полісу - це ризикований перехід, в якому ми самотні саме в ці періоди – існує безліч ПА. Це трапляється, наприклад, коли треба переїхати вчитися в інше місто, при одруженні, весільній подорожі, народженні дитини... Тому, якщо ви все ще перебуваєте в Ойкос, смерть батьків болюча і бентежить. Якщо ви в полісі, смерть батьків болюча, але не бентежить. Чим більше текучий і мінливий поліс, чим він більш нарцисичний, тим більша ПА, тим більша самотність і потреба в іншому. А так як самотність не може виражатися, так як в нарцисичному контексті треба бути сильним і самотнім, ви потрапляєте в ситуацію програшу.  Через ПА повертається потреба в іншому. Найбільш типовим часом ПА є вік 15-35 років - це вік, в якому здійснюється перехід.

Таким чином, ПА - це розлад зростання. З цієї точки зору, особливо при перших ПА у молодих людей, необхідно подивитися на точки болю в рості. Автономія зростає швидше, ніж приналежність, в якій є потреба. Замість того, щоб фокусуватися на  їх крихкості, є зміст побачити їх зростаючими, з точкою самотності, в якій їх можна підтримати.

Те, що відбувається в житті людини до ПА - це те, що поміщає людину в неусвідомлювану самотність. Людина не маєопори в переживанні цієї самотності.

Специфічні пункти підтримки таких пацієнтів і фази терапії.

1. Фон терапевта (опори терапевта). У кожному випадку, коли приходить пацієнт з ПА, терапевт втрачає опору: погано дихає, погано сидить, напружуєтеся. Коли пацент запитує, скільки часу буде потрібно, варто сказати: «Не знаю, але постараюся обійтися мінімально можливим». Це відповідь фону. Фон не хоче знати точну цифру, але хоче витратити якнайменше часу. Нехай вас не бентежить, що виникає фігура терміновості.  Якщо ви спокійні, пацієнт на рівні своїх дзеркальних нейронів теж заспокоїться.

2. Опорою пацієнта є ід і персонеліті. Спочатку важлива робота з тілом - це перехід від фізичного тіла до тіла живого. Ідея в тому, щоб давати фон  переживанням.

3. Слова як опора. Існує два способи, при яких слова стають опорою:

1) на початку пацієнт не має слів, щоб висловити свій досвід. Його досвід полягає в тому, що «я вмираю», відповідь лікаря – «з тобою все гаразд». У цьому величезна самотність. Адже на початку немає слів, якими можна порозумітися, тому так важливо створити спільні слова. 2) слова стають розповіддю, який стає фоном для відносин. Наша розповідь -  це фон функції персонеліті тут і зараз.

4. Фармацевтичні препарати. Препарати потрібно використовувати ексклюзивно, коли ПА настільки інтенсивні, що роблять неможливим життя, і коли вони тривають впродовж психотерапії. ТЕ, що вони прибирають симптом є певні ризики, адже в болі при ПА є заклик до іншого, а препарати присипляють цю потребу.

5. Терапевтична приналежність. Пацієнт поступово вкорениться у стосунках і треба бути уважним, щоб пацієнт не «брав терапевта з собою», навіть коли він не поряд з ним. Заповнювати зошит, коли йому погано не тільки для аналізу, але щоб випробувати співпричетність.

Фази терапевтичної роботи:

1. Фізичні симптоми.

2. Емоційний вимір. Знаходимо різні емоції: страх, смуток. Всі вони пов'язані з темою заперечення самотності.

3. Терапевтична приналежність. Вибудовується поступово, набуває опори.

4.Сепарація.

Ці фази не хронологічні, а дидактичні. Вони можуть повертатися, перетинатися і т.д. При розставанні дуже важливо підтримати тілесну пам'ять про присутність. ПА після закінчення терапії - про самотність від розставання, яке не усвідомлюється.