Прокрастинація як соціально-психологічне явище

Кількість осіб, які страждають від прокрастинації збільшується з кожним роком, і тому дослідження цього феномену сьогодні є досить актуальним в сучасній психології.

Термін «прокрастинація» походить від двох латинських слів «pro» - далі, і «crastinus» - належить до завтра.  В психології – це поняття, що позначає відкладання на потім важливих, але неприємних думок або справ, при цьому замінивши їх менш «складними» та «важливими».

У науковий обіг термін «прокрастинація» ввів у 1977 році П. Рінгенбах у книзі «Прокрастинація в житті людини». У цьому ж році була опублікована книга А. Елліса і В. Кнауса  «Подолання прокрастинації», в основу якої лягли клінічні спостереження. Продовжили вивчення цього соціально-психологічного явища  у своїй праці «Прокрастинація: що це таке і як з нею боротися» Дж. Бурка і Л. Юен . В середині 1980-х років почав здійснюватися науково-академічний аналіз феномену прокрастинації (Solomon; Lay, Rothblum, Solomon,). Були розроблені опитувальники для вивчення прокрастинації (Aitken; Lay; McCown et al.; Tuckman,). Наприкінці XX - початку XXI століття ця проблема привернула увагу і російських психологів ( Н.Шухова, Е. Михайлова, Я. Варварічева).

Я.Варавічева визначає прокрастинацію як  вираження емоційної реакції на заплановані або необхідні справи, що пояснюється наявністю у людини низки суб'єктивних причин: нерішучості, страху невдачі і несхвалення з боку оточуючих, невпевненості в собі, перфекціонізму.

Залежно від такої емоційної реакції, науковці виділяють два фундаментальні типи прокрастинаторів:

«розслаблений» прокрастинатор витрачає час на інші, більш приємні заняття і розваги. Їх прокрастинація – це форма втечі від неприємних переживань, пов'язаних з виконанням того, що вони відкладають. Спочатку вони не роблять це, тому що їм нудно, а потім шукають виправдання або придумують псевдо раціональні пояснення своїй поведінці. В глибині їх мотивів може бути прагнення до задоволення найважливіших емоційних потреб – в увазі і схваленні з боку оточуючих, в любові, упевненості в собі. 

«напружений»прокрастинатор характеризується загальним перевантаженням, втратою відчуття часу, незадоволеністю власними досягненнями, неясними життєвими цілями. Страх невдачі (побоювання, що не впораєшся із завданням через брак необхідних знань (таланту, везіння і т. д.), страх продемонструвати свою некомпетентність є найбільш поширеною причиною прокрастинації цього типу. Занадто самокритичні люди уникають багатьох форм діяльності, особливо якщо в них є елемент змагання. Іноді вони навіть розуміють, що відмова від боротьби – це теж форма поразки, і переживають ще й через це. Проте, поразка без боротьби, очевидно, менш болісна, ніж провал реальної спроби. Іноді комплекс неповноцінності виражається у прокрастинаторів у формі своєрідної манії величі: «я можу це зробити набагато краще (ніж хтось), просто в мене немає часу цим зайнятися».

Науковці виділяють такі види прокрастинації:

1) щоденна (побутова), тобто відкладання домашніх справ, які повинні виконуватися регулярно;

2) прокрастинація у прийнятті рішень (в тому числі незначних);

3) невротична, тобто відкладання життєво важливих рішень, таких як вибір професії або створення сім'ї;

4) компульсивна, при якій у людини поєднуються два види прокрастинації – поведінкова і в прийнятті рішень;

5) академічна, тобто відкладання виконання навчальних завдань, підготовки до іспитів і т. д.

Милграм і Тенне об'єднали ці види в два: відкладання виконання завдань та відкладання прийняття рішень.

До певного рівня прокрастинація вважається нормою. Проте, це стає проблемою, коли вона заважає нормальній життєдіяльності.

Серед основних причин виникнення прокрастинації виділяють:

1.Авторитарність батьків. Затягування може бути відповіддю на авторитарний стиль виховання батьків.

2. Страх невдачі. Людина боїться, що не впораєшся з поставленим завданням, побоюється, що у неї не досить здібностей, умінь або часу. «Вже краще не робити зовсім, ніж виглядати безглуздо», - думає прокрастинатор. Низька самооцінка, невпевненість в собі - ось що заважає.

3. Перфекціонізм. Людина не приймає середніх результатів. Якщо вже братися за справу, то виконувати її бездоганно.

4. Незрозумілі цілі. Якщо  керівник не позначив, в якому напрямі треба рухатися, зате пояснив, що пріоритетів немає і усе головне - людина опиняється в повній розгубленості і прагне відтягнути виконання незрозумілих завдань. Вона просто не знає, з якого боку підійти до проблеми, а як натура нерішуча, боїться брати на себе відповідальність.

5. Невірні переконання. Людині здається, що якщо загнати її в рамки, вона можеш виконати роботу набагато краще.

6. Лінь і відсутність інтересу. Нам властиво відкладати «на потім» нецікаві і нудні заняття, особливо якщо йдеться про такі моторошні речі, як похід до стоматолога – цю справу ми, як правило, відкладаємо і відкладаємо.

В. Бикова, досліджуючи особливості студентської прокрастинації, стверджує, що причини і особливості прояву прокрастинації у студентів і дорослих є різними. Прокрастинація у студентів виникає, найчастіше, в ситуаціях і справах, що пов'язані з інтелектуальною напругою, вимагаючи самоорганізації і планування діяльності, що характеризуються відтермінованою винагородою, з недостатньою мотивацією, необхідністю взаємодії з людьми, які викликають негативні емоції.

Причини появи  синдрому прокрастинації:

- не улюблена робота, нудна і неприємна справа, якою потрібно займатися;

- невміння розставляти пріоритети;

- неясність головних життєвих цілей, власних спрямувань;

- невміння організувати себе і свій час;

- відсутність мотивації;

- невпевненість у своїх силах.

Наслідками наявності прокрастинації  є стрес, відчуття провини, втрата продуктивності, невдоволення навколишніх через невиконання зобов'язань. Прагнучи завершити справу в обмежений проміжок часу, людина відчуває серйозний емоційний і фізичний стрес. Нервова напруга, постійне недосипання, зловживання кофеїном, енергетичними напоями – усе це може мати  неприємні наслідки для організму. Крім того, прокрастинація є підставою для виникнення почуття провини за незроблену роботу, відсутність самореалізації, упущення можливостей тощо і є наслідком поганого самоконтролю.

Боротися з цим явищем  допомагають техніки управління часом (тайм-менеджмент) та навички планування часу. Щоб зменшити прояви прокрастинації науковці рекомендують: беручись за велике і складне завдання, яке не хочеться виконувати, розбийте його на декілька дрібних підзадач, виконуйте кожну з них упродовж певного часу, після чого робіть перерви; навчіться планувати свій день і систематизовувати виконання завдань, придбайте щоденник і плануйте свій день з точністю до години і хвилини, обмежте доступ до відволікаючих чинників (соціальні мережі, форуми, ТБ, телефон), виконуйте спочатку складні справи, залишаючи на потім найлегші, а найголовніше – визначиться з мотивацією, визначте матеріальне або емоційне заохочення за виконану роботу.