Психологічні аспекти особистісного вибору

Психологічні аспекти людського вибору – основа самого процесу вибору. Психологія вибору впливає на успіх, самореалізацію і долю людини.

До числа питань, пов'язаних з психологічним підґрунтям вибору, належать такі:

1. Навіщо я це вибираю?

2. Яка ціна?

3. Чи несу я відповідальність за зроблений вибір?

4. У чому користь вибору?

5. Чи необхідний цей вибір?

Щоб прийняті нами рішення приносили нам користь і радість важливо, щоб їх прийняттю передувало розуміння, ЧОГО Я ХОЧУ, ЩО ДЛЯ МЕНЕ ДІЙСНО ВАЖЛИВО, ЯКІ МОЇ ЦІЛІ. Тут варто потрудитися над усвідомленням своїх «координат»: КУДИ, З ЧИМ І З КИМ я рушу далі по дорозі під назвою життя, при цьому не дозволяючи собі керуватися звичним і безпечним або скотитися в лінь чи «самоїдство».

Яке рішення буде вірним? Чудову відповідь дає притча.

Одного разу зібралися Боги і створили людину. І постало перед ними серйозне питання: куди від неї заховати істину?

- Давайте сховаємо її на дні океану!

- Ні-ні! Давайте сховаємо її на зворотному боці Місяця. Не скоро вона зможе туди дістатися!

- Гм! А не сховати нам її на краю Всесвіту?!

І тоді наймудріший з Богів сказав: «Ми сховаємо істину в серцях людей. Я впевнений, вони в пошуках її опустяться на дно океану. Вони шукатимуть її на іншій стороні Місяця і по всьому Всесвіту, навіть не підозрюючи, як вона близько».

Кожного разу, коли ми постаємо перед необхідністю вибирати, ми повинні пам'ятати, що насправді перед нами завжди всього два варіанти вибору. Вибір на користь минулого – або вибір на користь майбутнього.

Вибір на користь минулого. Це вибір на користь звичного і знайомого. На користь того, що вже було в нашому житті. Вибираючи минуле, ми вибираємо стабільність і знайомі шляхи, зберігаємо впевненість у тому, що завтрашній день буде схожий на сьогоднішній. Не потрібно ніяких змін і ніяких зусиль. Всі вершини вже досягнуті, можна спочивати на лаврах. Або, як варіант – нам погано і важко. Але хоча б знайоме і звичне. І хто знає, може, в майбутньому, буде ще гірше ...

Вибір на користь майбутнього. Вибираючи майбутнє, ми вибираємо тривогу. Невідомість і непередбачуваність. Тому що майбутнє – справжнє майбутнє – неможливо передбачити. Майбутнє неможливо передбачити, але можливо планувати. Однак нерідко планування майбутнього – це планування нескінченного повторення сьогодення. Ні, справжнє майбутнє – це невідомість. Тому цей вибір позбавляє нас спокою, і занепокоєння поселяється в душі ... Але розвиток і зростання лежать тільки в майбутньому. У минулому його немає, минуле вже було і може тільки повторюватися. Іншим воно вже не буде.

Стадії психології вибору: 

• ознайомлення з об'єктом вибору;
• додаткові відомості про об'єкт;
• аналіз необхідності об'єкта;
• ухвалення вибору або відмова.

ЯК ЗРОБИТИ ПРАВИЛЬНИЙ ВИБІР?

Якщо, як вже було сказано, справжнє майбутнє передбачити не можна, то як же зрозуміти, вірний твій вибір, чи ні?

Правильність вибору визначається тільки результатом, який – у майбутньому. А майбутнього ще не існує... Усвідомлюючи цю ситуацію, люди нерідко намагаються цей результат запрограмувати. «Я зроблю це тоді, коли буде абсолютно ясно... Коли з'явиться чітка альтернатива...» – і нерідко рішення відкладається назавжди. Тому що ніхто і ніколи не приймав рішення завтра. «Завтра», «потім» і «колись» не наступлять ніколи. Рішення приймаються сьогодні. Тут і зараз. І починають реалізуватися теж в той же момент. Не завтра. А зараз.

Важкість вибору визначається також і ціною, яку ми повинні заплатити за його реалізацію. Ціна – це те, чим ми готові пожертвувати заради того, щоб наш вибір був реалізований. Вибір без готовності платити ціну – імпульсивність і готовність прийняти роль жертви. Жертва приймає рішення, але, зіткнувшись з необхідністю платити за рахунками, починає скаржитися, і шукати те, на кого б звалити відповідальність. «Мені погано, мені важко, мені боляче» – ні, це не слова жертви, це просто констатація факту. «Якби я знав, що буде так важко...» – жертва може починатися з цих слів. Коли починаєш розуміти, що, приймаючи рішення, не думав про його ціну. Одне з найважливіших питань життя – «а чи варте воно того?».

Ціна альтруїзму – забуття себе. Ціна егоїзму – самотність.

Ціна прагнення бути завжди для всіх хорошим – нерідко хвороба і гнів на себе.

Усвідомивши ціну вибору, ми можемо його змінити. Або залишити все, як є – але вже не скаржачись на наслідки та покладаючи на себе всю відповідальність.

Відповідальність – це готовність прийняти на себе статус причини того, що сталося – з Вами або з ким-небудь іншим. Визнання того, що саме Ви – причина подій. Те, що зараз є – це результат Вашого вільного вибору.

Одним з важких наслідків вибору є те, що на кожне «так» завжди знайдеться «ні». Вибираючи одну альтернативу, ми закриваємо перед собою іншу. Ми приносимо одні можливості в жертву іншим. І чим більше можливостей – тим важче нам доводиться. Наявність альтернатив нас іноді буквально розриває на частини ... «Треба» і «хочу». «Хочу» і «хочу». «Треба» і «треба».

Намагаючись вирішити цей конфлікт, ми можемо вдатися до трьох хитрощів.

Хитрість перша: намагатися реалізувати відразу дві альтернативи. Влаштувати погоню за двома зайцями. Чим вона закінчується – відомо з тієї ж приказки. Жодного не впіймаєш. Тому що насправді вибір не зроблений, і ми залишаємося там же, де і були до початку цієї погоні. Страждають внаслідок обидві альтернативи.

Хитрість друга: зробити вибір наполовину.Прийняти рішення, здійснювати якісь дії для його реалізації – але думками постійно повертатися назад, в точку вибору. «А раптом та альтернатива краще?». Нерідко це можна спостерігати у студентів. Вони прийняли рішення прийти на заняття (бо треба), але душею вони відсутні на ньому, перебуваючи десь там, де хочеться. У результаті їх немає на занятті – є тільки їх тіла. І їх немає там, де вони хочуть бути – там тільки їх думки. Значить, для цього моменту, в даний час їх взагалі не існує. Вони мертві для життя тут і зараз ... Вибрати наполовину – це померти для реальності ... Якщо вже зробили вибір – закривайте інші альтернативи, і занурюйтесь у справу ...

Хитрість третя: чекати, коли все само собою владнається. Не приймати ніяких рішень, сподіваючись, що якась із альтернатив сама собою відпаде. Або що хтось інший зробить вибір, який ми оголосимо очевидним ... На цей випадок є втішний вираз «Все, що не робиться – все на краще». Чи не «все, що я роблю», а «все, що робиться» – тобто відбувається само собою чи робиться кимось іншим, але не мною... Ще одна чарівна мантра: «все буде добре...». Її приємно почути від близького у важкий момент, і це зрозуміло. Але іноді ми її шепочемо собі самі, ухиляючись від рішення. Тому що долають страхи: а раптом рішення буде поспішним? Раптом варто ще почекати? Хоча б до завтра (яке, як відомо, не настає ніколи)... Коли ми чекаємо, що все само собою владнається, ми, зрозуміло, можемо виявитися праві. Але частіше відбувається інакше – все само собою владнається, але не так, як нам би хотілося.

А ще бувають максималісти і мінімалісти, про які чудово написав Б. Шварц в книзі «Парадокси вибору». Максималісти прагнуть зробити найкращий вибір – не просто звести до мінімуму помилку, але вибрати найкращу альтернативу з усіх, що є. Якщо купувати телефон – то найкращий за співвідношенням ціна-якість; або найдорожчий; або найновіший і супер модний. Головне – щоб він був «най». Максималізм ускладнює вибір, тому що завжди залишається шанс, що десь щось буде краще. І ця думка не дає спокою максималістам. На противагу максималістам виступають мінімалісти. Вони прагнуть вибрати той варіант, який найкращим чином задовольняє їхні потреби. І телефон тоді потрібен не «най», а щоб дзвонив і SMS відсилав – і досить.

Вибирати буває важко, але відмова від прийняття рішення тягне за собою набагато важчі наслідки. Це так звана екзистенційна провина. Провина перед самим собою за невикористані в минулому можливості. Жаль про згаяний час... Біль від несказаних слів, від невисловлених почуттів, що виникає тоді, коли вже пізно... Ненароджені діти... Необрана робота ... Невикористаний шанс ... Біль, коли вже неможливо повернутися назад. Екзистенційна провина – відчуття зради самого себе. І від цього болю ми теж можемо ховатися. Наприклад, голосно заявляти, що я ніколи ні про що не шкодую. Що все минуле я відкидаю назад, без сумнівів і оглядки. Але це – ілюзія. Наше минуле неможливо «відчепити» і відкинути. Можна його ігнорувати, витісняти зі свідомості, робити вигляд, що його немає – але «відчепити» неможливо, хіба що ціною повного забуття власної особистості... Куди б ми не кинулися – усюди беремо свій минулий досвід. Нерозумно шкодувати про те, що було. Ні, шкодувати – не по-дурному... Нерозумно, напевно, буде ігнорувати той факт, що колись вчинив невірно, та ігнорувати при цьому почуття, які виникають. Ми – люди. І відкидати біль не вміємо.

Отже, перебуваючи перед необхідністю серйозного життєвого вибору, варто осмислити наступне:

• На користь минулого чи на користь майбутнього мій вибір?
• Яка ціна мого вибору (чим я готовий пожертвувати заради його реалізації)?
• Мій вибір продиктований максималізмом або мінімалізмом?
• Чи готовий я прийняти всю відповідальність за наслідки вибору на себе?
• Зробивши вибір, чи закриваю я всі інші альтернативи?
• Роблю я вибір цілком, або ж тільки наполовину?
• І, нарешті, залишається ПИТАННЯ СЕНСУ: «НАВІЩО Я ЦЕ ВИБИРАЮ?