Роль соціальних працівників і волонтерів у сучасному українському суспільстві

Ще декілька років назад слову «волонтер» не надавали особливого значення. Волонтер - слово іншомовного походження, яке в перекладі на українську означає «доброволець». В Законі зазначений термін вживається вперше в українському законодавстві загалом. Стаття 7 Закону "Про соціальні послуги" (Закон від 19.06.2003р. №966-IV) визначає, що суб'єкти, які надають соціальні послуги на договірних засадах, можуть залучати для виконання цієї роботи волонтерів. Отже, волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер. 

Сьогодні волонтери – це українські громадяни, які надають допомогу, в першу чергу, переселенцям з Донецької та Луганської областей, захисникам у зоні АТО, інвалідам і пересічним громадянам, які потребують підтримки і допомоги. Не менш важливим є внесок соціальних працівників, які визнані в усьому світі. Основою їхньої професії є виявлення гуманного ставлення людини до людини. Вона відрізняється від філантропії, благодійництва та подібних видів діяльності своєю орієнтацією не тільки на допомогу у вирішенні проблем окремої людини чи групи людей, але й на розвиток у них техніки подолання труднощів і вироблення навичок самодопомоги.

Проте, в Законі України «Про соціальні послуги» відсутнє визначення соціальної роботи, хоча воно мало місце у законопроектах. Від нього відмовилися через існування в українському фаховому середовищі різновекторних думок щодо сутності соціальної роботи. Таким чином, у нашій країні, на жаль, поки що немає ані офіційного, ані прийнятого всіма фахівцями розуміння соціальної роботи. Та сьогодні в сучасному українському суспільстві соціальна робота, здійснювана у різних формах, має місце там, де відбуваються численні комплексні взаємодії між людьми та їхнім середовищем.

Місія соціальної роботи — надавати можливість людям якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя та попереджувати виникнення дисфункцій. Професійна соціальна робота спрямована на вирішення проблем та зміни. Соціальні працівники, таким чином, є «агентами» змін у нашому суспільстві, а також у житті українських громадян, їхніх сімей та громад. «Допомогти людям — допомогти собі» — своєрідне гасло сьогодення соціальних працівників. Дуже важливо, що сучасна соціальна робота орієнтується не на допомогу цілій групі людей або декільком групам, а на персональну конкретну допомогу людині, що потребує опіки з боку суспільства. Потрібно зазначити, що спеціальність соціальних працівників належить до групи професій «людина - людина», вона вимагає від тих, хто обрав цей фах, певних особистих якостей (доброзичливість, ввічливість, люб'язність, толерантність, дисциплінованість, вимогливість до себе тощо), а також навичок спілкування та налагодження контактів із людьми. Ця спеціальність дозволяє самореалізуватися тим, хто вміє співчувати, розуміти проблеми інших, хто прагне допомогти людині жити гідно, не зважаючи на фізичні, функціональні обмеження, душевну або фізичну кризу. Разом з тим соціальна робота відрізняється від інших професій типу «людина - людина» (лікар, педагог, психолог, юрист тощо) багатоплановістю і навантаженням.

В Україні соціальні працівники відіграють значну роль у плануванні, реалізації, оцінці та науковому вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку найрізноманітніших груп населення: від дітей із розумовою відсталістю, дітей-інвалідів, дітей, які потрапили в складні життєві обставини, підлітків із порушеннями поведінки — до ветеранів війн та безробітних. Крім того, соціальна робота як професійна діяльність передбачає наступні етапи: збір і аналіз інформації про проблему клієнта, об'єктивну оцінку ситуації, планування відповідних дій, прийняття оптимального рішення, вибір та застосування відповідної техніки (методу) для подолання проблеми, оцінку ефективності застосованого. Ще у суспільстві виділені різні вразливі категорії громадян.  Люди,  задля  яких  служать соціальні  працівники, є різними за віком (від немовлят до літніх людей), національністю, належністю до етнічних груп, соціально-економічних рівнів, релігій тощо.

 До групи потенційних клієнтів соціальної роботи належать:

• безпритульні;
• родини з проблемами дитячої занедбаності, сексуальними, фізичними зловживаннями відносно дитини або одного з партнерів;
• подружні пари, що мають серйозні сімейні   конфлікти;
• родини, в яких дитина виховується лише одним із батьків, з конфліктами, що ґрунтуються на насильстві, спричинюють девіантну поведінку та труднощі у навчанні дитини;
• ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;
• люди з низькими доходами через безробіття, відсутність годувальника,  фізичні обмеження,  недостатність навичок та інші фактори;
• люди, життя яких було змінено через покарання внаслідок порушення закону;
• незаміжні  вагітні дівчата-підлітки;
• люди із соматичними чи психічними захворювання,  інвалідністю;
• алко- та   наркозалежні, їхні родини;
• мігранти, біженці, меншини з недостатніми ресурсами та можливостями, жертви расизму й інших форм дискримінації;
• люди із затримкою розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;
• люди похилого віку,  неспроможні  адекватно функціонувати;
• діти з проблемами у навчанні та їхні родини;
• люди у стресовому стані, спричиненому травматичними подіями
• (вихід на пенсію, смерть близької людини тощо), а також діти, котрі кинули родину.

Очевидно, що не всі наведені категорії є потенційними клієнтами соціальних служб в Україні. Не завжди ми можемо констатувати, що в нашій країні їм надаються необхідні послуги (Введення у соціальну роботу: Навч. посібник/Семигіна Т.В., Грига І.М., Шевчук О.С. та ін. - К.: Фенікс, 2011. – С. 18-19).

Закон України «Про соціальні послуги» визначає, що соціальна допомога може надаватися людям у складних життєвих обставинах, які неможливо «об'єктивно подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо)» (Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 р.).

Соціальна робота – це дуже специфічна спеціальність, яка є актуальною сьогодні в нашій країні і потребує від спеціалістів, по-перше, професіоналізму, по-друге, досвіду, по-третє, душевності і, звичайно – поклику серця.