Що потрібно знати про трирівневу пенсійну систему?

Від Радянського Союзу Україна успадкувала однорівневу систему пенсійного забезпечення, яка базувалася на засадах солідарності поколінь та за структурою узгоджувалася із командно-адміністративною системою того часу.

Після прийняття незалежності неодноразово піднімалося питання реформування пенсійної системи, адже за ринкових умов вона не забезпечувала громадянам адекватного заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв’язку із старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку. Внаслідок цього діючою пенсійною системою були незадоволені як платники пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів. Зважаючи на це, приймалася низка нормативних документів, які певною мірою поліпшували систему пенсійного забезпечення, але всі недоліки усунути не вдалося.

Процес старіння населення та зростання частки осіб пенсійного віку посилило соціальне та фінансове навантаження на працююче населення країни і стало причиною підвищеної уваги сучасного суспільства до розвитку системи недержавних пенсійних фондів. Побудова ефективно функціонуючих недержавних пенсійних фондів в Україні означає створення нового потужного механізму пенсійного забезпечення. Значущість таких фондів визначається їх спроможністю бути суттєвим джерелом підтримки соціальних стандартів та одночасно акумулятором внутрішніх інвестиційних ресурсів для прискореного розвитку національної економіки.

Саме тому визначення особливостей розвитку ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів в Україні виступає надзвичайно важливим напрямом досліджень на сучасному етапі. Рівень розвитку недержавного пенсійного забезпечення є показником економічного та соціального становища населення країни. З 90-х років минулого століття спостерігалася загальносвітова тенденція до проведення в галузі пенсійного забезпечення реформ, спрямованих на перегляд державних розподільчих систем та їх заміну (повну або часткову) на накопичувальні. Реформується пенсійне законодавство нині й в Україні, де, як і у країнах Заходу, існують схожі проблеми. Насамперед це пов'язано з демографічною ситуацією — старінням населення, а, отже, й збільшенням числа тих, хто потребує соціального захисту. Проте в Україні менше можливостей забезпечити гідну старість людям похилого віку, ніж в розвинених країнах. Незважаючи на це, все ж можна дещо запозичити з досвіду наших західних сусідів.

Основні завдання та цілі проведення пенсійних реформ:

- підвищити рівень життя пенсіонерів;

- встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

- забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

- заохотити громадян до заощадження коштів на старість;

- створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Багатьом західноєвропейським країнам завдяки багаторівневій пенсійній системі вдається протягом останніх десятиріч не тільки забезпечувати соціальну захищеність непрацездатних членів суспільства, але й регулювати стан на ринку праці, впливати на демографічну ситуацію і сприяти економічному зростанню.Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Демографічна ситуація в Україні є дуже складною. Якщо в 1990 р. частка населення пенсійного віку становила 18,0 %, то в 2011р. його чисельність збільшилась і сягає 23,3 % (див. табл. 1).

Цілком ймовірно, що до 2050 р. соціальне, фінансоветадемографічне навантаження зросте до 35% загальної чисельності населення України. Динаміка показника демографічного навантаження, що визначається як співвідношення чисельності населення віком понад 65 років до чисельності населення вікам 15-64 років, наведена в таблиці.

ДИНАМІКА ДЕМОГРАФІЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ *

*Розраховано за даними Держкомстату України

Суспільству наступає на п'яти коефіцієнт демографічного навантаження (Кдн) або, якщо говорити простіше - тенденції зміни динаміки кількості пенсіонерів на одного працюючого. Статистика та прогнози свідчать про такі тенденції:

Як бачимо, ситуація з кожним місяцем загострюється і вимагає якнайшвидшого вирішення проблеми. Часу залишилося мало, але він ще є.

Чисельність платників внесків на пенсійне страхування становить 15,2 млн. осіб, а чисельність пенсіонерів – 13,8 млн., тобто вже сьогодні пересічний платник внесків фінансує 90,8% середньої пенсії, а в окремих регіонах - ще більше. При цьому частка пенсійних видатків у ВВП країни вже перевищує 15% .

Україна – не єдина держава, що стикається з подібною проблемою, тому розглянемо досвід інших країн в цій сфері.

Одним з напрямків реформування було прийнято збільшення віку виходу на пенсію. В Чехії цей показник виріс у 2006 р. до 62 років для чоловіків та 61 року для жінок, в Угорщині - 62 років, в Литві – до 62,5 та 60 років відповідно. Порівняно з іншими країнами, в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним з найнижчих. Але для України, в якій середня тривалість життя чоловіків – 62-65 років, жінок – 70-78 років, такий інструмент є складним, бо значна частина населення просто не доживатиме до пенсії .

Збільшення величини пенсійних внесків також не буде ефективним засобом. Згідно з оцінкою Світового банку, українські підприємці відраховують приблизно 60 % прибутку податками, в той час як відповідний середній світовий показник становить 40 %. А зменшення державних пенсійних виплат не є припустимою рекомендацією, оскільки в нашій країні їх рівень і так ледве відповідає прожитковому мінімуму.

Незважаючи на те, що схожа тенденція стосовно демографічної ситуації прогнозується і в інших країнах Європи, є одна суттєва відмінність: у них вже сформувався ринок недержавного пенсійного забезпечення, а в Україні тільки почалася стадія його формування, і відбувається воно вкрай повільно. На Заході ринок недержавного пенсійного забезпечення активно розвивається і в офіційній документації ЄС до 2020 р. встановлено завдання перейти на нові конструкції пенсійних схем: частка пенсійних виплат солідарної системи повинна знизитися з 84 % до 64 %. У нас же етап формування такої системи тільки почався.

Створюючи пенсійну систему, у світі найчастіше віддають перевагу трирівневій системі. Втім, у кожній країні ці три рівні можуть бути різні.

Виконавча та законодавча гілки влади вже визначилися - в Україні буде реалізована російсько-польська модель пенсійної системи. Навіть коротке ознайомлення з таблицею "Стратегії і моделі пенсійного забезпечення" дозволяє не тільки погодитися, але і підтримати це рішення. Ми не можемо не враховувати того, що майже третина населення нашої держави - пенсіонери, які одержують "солідарну" пенсію.

СТРАТЕГІЇ ТА МОДЕЛІ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Обнадіює й те, що передбачається не сліпе копіювання, а творче засвоєння і вдосконалення. В українському варіанті моделі пенсійного забезпечення передбачається, зокрема, суми пенсійного страхування (2-й рівень) зробити власністю українських пенсіонерів із правом передачі у спадок. Що ж, як кажуть,"дай, Боже, нашому теляті та вовка з'їсти".

Що таке трирівнева система пенсійного забезпечення?

Історично важливим для пенсійного забезпечення став 2004 рік, коли була прийнята низка законопроектів, серед яких слід виділити Закони України «Про загальнообов'язкове пенсійне забезпечення» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», а також низка указів стосовно впровадження нової системи.

Відповідно до цих законів  в Україні з 1 січня 2004 року запроваджено трирівневу  пенсійну систему.

На сьогодні пенсійна система України складається з трьох рівнів: 

Рівень 1- солідарна система.

Рівень 2 - обов`язкова накопичувальна система.

Рівень 3 - добровільна система заощаджень.

Рівень 1 Солідарна система

Перший рівень забезпечує базовий дохід людини після виходу на пенсію. В солідарній системі пенсії можуть бути фіксованого розміру (і фінансованими з державного бюджету) або мати розмір, що залежить від величини заробітку і трудового стажу (пенсію визначають за відповідною формулою, яка враховує два показники).

Іноді солідарні системи називають системами "виплатою пенсій з поточних надходжень (pay-as-you-go)", оскільки внески нинішніх працівників спрямовують на виплату пенсій сьогоднішнім пенсіонерам. Залежно від чисельності платників внесків і чисельності пенсіонерів, існують системи таких видів:

- частково фондова (після виплати поточних пенсій залишаються кошти для інвестування);

- не фондова (сума отриманих внесків приблизно дорівнює сумі, потрібній для виплати пенсій);

- система з дефіцитом (загальна сума пенсій перевищує суму надходжень від сплати внесків. Цю різницю покриває державний бюджет). Чинна система пенсійного забезпечення в Україні є солідарною системою, де виплати фінансують тільки за рахунок поточних надходжень. Нині в цій системі виник дефіцит коштів,якого не покриває державний бюджет. Передбачено, що після реформування солідарна система стане частково фондованою.

Рівень 2 Обов`язкова накопичувальна система

Другий рівень пенсійного забезпечення складають обов`язкові заощадження на накопичувальних пенсійних рахунках. Останнім часом більшість країн під час здійснення пенсійної реформи передбачали створення другого рівня - обов`язкової накопичувальної системи. Працівники або роботодавці від їхнього імені (а в деяких системах - також само зайняті особи) сплачують внески до накопичувального пенсійного фонду. Ці внески обліковують на індивідуальних пенсійних рахунках кожного учасника. Накопичені внески інвестують, і після виходу на пенсію учасник отримує право на одержання пенсії, яку обчислюють з накопиченої суми внесків та інвестиційного доходу, облікованих на його рахунку. Такий підхід докорінно відрізняється від нинішньої солідарності системи, де розмір пенсій обчислюють за встановленою формулою.

Обов`язкову накопичувальну складову частину пенсійного забезпечення створюють для досягнення таких цілей:

- Заохочення працівників до заощадження коштів протягом трудової діяльності.

- Уряд країни може запровадити обов`язкове заощадження коштів працівників. Завдяки цьому в похилому віці вони не потребуватимуть соціальної допомоги.

- Збільшення заощаджень для фінансування економічного розвитку. Накопичувальна система може допомогти відновити внутрішні заощадження, потрібні для економічного зростання в країні.

- Підвищення ефективності адміністративного управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функцій адміністративного управління та управління пенсійними активами.

- Запобігання політичному тиску у сфері пенсійного забезпечення. Нерідко уряд приймає рішення про зменшення внесків чи підвищення пенсій напередодні виборів. Такі дії можуть призвести до дестабілізації пенсійної системи в майбутньому.

В процесі здійснення пенсійної реформи в Україні обов`язкову накопичувальну систему впроваджуватимуть тільки після поліпшення загальної економічної ситуації в країні і створення належної регулятивної й адміністративної систем.

Рівень 3 Добровільні схеми

Перший та другий рівні є обов`язковими складовими частинами пенсійного забезпечення.

Однак у міру зростання заробітної платні в громадян може з`явитися більше вільних грошей і виникнути бажання робити додаткові заощадження на старість. Роботодавці теж можуть спрямувати частину свого прибутку на створення добровільних пенсійних схем для своїх працівників. Реалізувати ці задуми можна різними способами.

Схеми, що їх засновують роботодавці. В багатьох країнах роботодавці створюють для своїх працівників пенсійні фонди на добровільних засадах. За одними схемами, внески від імені працівника сплачує роботодавець, за іншими - внески сплачують і роботодавець, і працівник.

Так само, як і в межах другого рівня, тут можуть спрацьовувати схеми з визначеними внесками (де передбачено запровадження індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків) або схеми з визначеними виплатами (обчисленими за допомогою формули, що враховує величину заробітку). Роботодавці віддають перевагу схемам з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат і є зрозумілішими пересічним громадянам.

Однак за такої схеми:

- роботодавець не обіцяє певного розміру пенсії;

- розмір пенсії, яку отримає працівник, залежить від загальної суми внесків та інвестиційного доходу, накопичених за час участі в пенсійній програмі.

В країнах, які вперше створюють свою добровільну накопичувальну систему, переважно впроваджують лише схеми з визначеними внесками. Адже тоді можна уникнути труднощів фінансового прогнозування, якого вимагають добровільні схеми з визначеними виплатами.

Внески до накопичувальної системи за схемами з визначеними внесками та інвестиційний дохід від таких внесків звільняють від оподаткування. Не підлягають оподаткуванню також внески за схемами з визначеними виплатами та інвестиційний дохід фонду. Однак зазвичай податкове законодавство встановлює верхню межу для суми внесків, на які поширюються податкові пільги. Натомість пенсійні виплати та зняття коштів з рахунку підлягають оподаткуванню.

Індивідуальні заощадження. Іншою формою заощаджень у межах третього рівня є відкриття індивідуальних рахунків у кредитно - фінансових установах або учать в інвестиційних фондах за ініціативою окремої особи. Громадянин може відкрити ощадний рахунок у банку, вступити до створеного у встановленому порядку інвестиційного фонду відкритого типу або укласти зі страховою організацією угоду про індивідуальне пенсійне страхування. Не в кожній країні дозволено використовувати всі згадані способи інвестування. А дозволені способи вимагають схвалення податкових органів, оскільки на пенсійні внески поширюються податкові пільги.

Навіщо створюють трирівневу систему пенсійного забезпечення?

Щоб гарантувати мінімальний рівень пенсійного забезпечення всім працівникам (рівень 1 - солідарна система).

Щоб встановити чіткі права власності через обов`язкові накопичувальні рахунки (рівень 2 - обов`язкова накопичувальна система).

Щоб створити умови для накопичення додаткових пенсійних заощаджень на добровільних засадах у міру зростання заробітної платні (рівень 3 - добровільна система заощаджень).

Щоб встановити залежність розміру пенсії від сплачених внесків. У такому разі громадяни краще усвідомлюють власну відповідальність за свої пенсійні заощадження і сумлінно виконуватимуть свої обов`язки щодо сплати внесків (усі рівні).

Запропонований план здійснення пенсійної реформи в Україні складено з урахуванням переваг трирівневої системи пенсійного забезпечення.

Свого не цурайтесь та не забувайте

Наприкінці 2001 року та на початку 2002 року шпальти вітчизняних друкованих ЗМІ рясніли статтями на тему недержавного пенсійного забезпечення, які були переобтяжені посиланнями на американський досвід, особливо - на американські приватні пенсійні фонди. Це можна пояснити тим, що у Верховній Раді розглядався проект Закону "Про недержавне пенсійне забезпечення", у розробці якого взяли активну участь фахівці американської фірми "Ласе". Власне, нині відбувається те ж саме. Додалася лишень щотижнева суботня телепередача, присвячена проблемам пенсійної реформи. Щоправда, вона ще не стала агітатором і лише досить професійно й неупереджено подає інформаційний матеріал.

Як не прикро визнавати, але незнання власної історії робить нас "безпам'ятними Іванами", тобто людьми не здатними відрізнити дешеву "заморську" мішуру від дійсно цінної ідеї, концепції чи програми.

Прикро тому, що в наших рідних палестинах ці проблеми практично вирішувалися, починаючи десь із середини XIX століття. В Україні ще сто п'ятдесят років тому почалася реалізація трьох стратегій недержавного пенсійного забезпечення: розподільчої (емеритальні каси); накопичувальної (страхові каси); змішаної (ощадно-емеритальні каси). В авангарді йшли державні службовці дореволюційної України. Після виходу на заслужений відпочинок вони одержували спеціальну пенсію з емеритальних кас (по суті своїй - "солідарну"), до які протягом служби государевої вносили в середньому по 6% зі своєї платні. Із цих же кас одержували пенсії також вдови чиновників та сироти. Так, майже півтора століття тому, а точніше - 25 червня 1859 року, розпочала свою роботу емеритальна каса військово-сухопутного відомства, через рік - емеритальна каса інженерів шляхів сполучення. 1870 року почала працювати велика пенсійна каса народних вчителів і вчительок, а в 1895 році - одна з найбільших - ощадно-емеритальна каса Спілки судноплавства по Дніпру та його притоках. Перелік прикладів можна було б продовжити - у 1897 році в Україні успішно працювали понад 200 емеритальних, пенсійних і ощадних кас. Більш докладно ці матеріали викладені в книзі "Недержавні пенсійні фонди: сьогоднішній погляд у майбутнє" (автори А.В. Михайлов, А.О. Ткач).

Аналіз наведених авторами книги документів ощадно-емеритальної каси Спілки судноплавства по Дніпру та його притоках дає змогу зробити висновок про наявність чіткої наукової системи прибуткових і видаткових статей каси. Так, прибутковими статтями каси були: щомісячні відрахування її учасниками 5% своєї заробітної плати; щомісячні відрахування самої Спілки в розмірі 5% заробітної плати учасників каси; Спілка вносила також 10% преміальних. Учасники каси мали право вносити до каси й понад 5%, але законодавством була встановлена верхня межа - 20%. Це було зроблено для того, щоб у прагненні забезпечити собі гідну старість державний службовець "не утискував себе" протягом активної частини життя.

Видаткові статті забезпечували виплати чотирьох видів пенсій: за вислугою років; за інвалідністю; пенсії вдовам; сирітські пенсії. Крім цього надавалася допомога при звільненні та скороченні штатів. Примітним фактом є те, що емеритальні та пенсійні каси планували свою роботу на основі наукової методики актуарних розрахунків, розроблена у 1905 році професором Київського університету ім. Святого Володимира А. Граббе. Унікальність цієї методики полягає в тому, що й майже через сто років усі фахівці-актуарії користуються нею - фактично вона за цей час не зазнала серйозних змін.

Джерела інформації:

1. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 р.№1058-ІV. http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1088.397.0

2. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. № 1069-IV : http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1088.396.0

3. Держаний комітет статистики: http://www.ukrstat.gov.ua

4. Науково-аналітичні матеріали Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України (варіанти обчислення перерахунків) розміру пенсій та індексацій призначених пенсій,

обґрунтування передумов та параметрів запровадження другого рівня пенсійної системи).: – http://www.pension.kiev.ua/files/inst_demogr

5. Програма економічних реформ України на 2010 – 2014 рр.: http://pension.kiev.ua/doc/Programa_reform_FINAL_1.pdf

6. Результати фінансово-економічних розрахунків щодо обов’язкової накопичувальної системи.: http://pension.kiev.ua /index.php?option