[2] [3]

Дві безцінні хвилини ні про що

Нещодавно отримала чергову електронну розсилку від мого улюбленого бізнес-тренера Радислава Гандапаса. Історія, якою він поділився, зачепила мене за живе. Ні, сама історія дуже позитивна і світла. Просто в ній йдеться про те, що донедавна (років 20-25 тому) було звичним, а тепер є настільки рідкісним, що здатне шокувати. Я кажу про вияв звичайної людської уваги до іншої (навіть незнайомої) людини. Те, що нічого не вартує, не потребує багато часу, і водночас має надзвичайний результат. Любові багато не буває, і для того, щоб її стало в мільярди разів більше, достатньо часом одного (!) слова.

Отже, історія від Радислава Гандапаса (переклад – мій).

Дві безцінні хвилини ні про що

Нещодавно водив дитину до лікаря на огляд. Поки очікував своєї черги у коридорі, став свідком наступної сценки. На стільці поруч сиділа звичайна на вигляд жінка: не красуня, звичайна, не примітна нічим.

І я би не звернув на неї уваги, якби її нога від стегна до ступні не була закута у гіпс. Коли прочинились двері до кабінету лікаря, вона, спираючись на милиці, дуже важко підвелась. З кабінету виходив дуже старенький дідусь з ціпком – сивий-сивий, худенький-худенький і навіть зморшкуватий. Коли він побачив жінку на милицях, то зупинився і запитав (їхню розмову я запам’ятав практично дослівно):

- Що з тобою сталося?

- Та ось, ногу зламала.

- Бачу. А де?

- В Сербії.

- О, Сербія – гарна країна. Чого ж тобі так не пощастило?

- Вирішила ризикнути та з’їхати з крутого схилу.

- Ризикнула?

- Як бачите.

- Ну хоча би наприкінці відпустки?

- В середині.

- Прикро.

- Так, прикро.

- Була з родиною, з дітьми?

- Так.

- Вони повернулись разом з тобою?

- Звісно.

- Молодці. Ну, бажаю як скоріше одужати, - і пішов, а потім озирнувся і додав: - А ти усе одно найгарніша.

Жінці на милицях – «Ти найгарніша». Після цих слів вона мимоволі потягнулась до дідуся і поцілувала його у щоку.

В мене навіть склалося враження, що вони знайомі між собою, бо такого між чужими людьми бути не може. Проте вони дійсно до цього не знали один одного. Цей дідусь вочевидь і сам нездужає, і йому би зосередитись на власних проблемах, та він не пройшов повз. Я не знаю, який лікар зможе допомогти їй більше, але, коли я знову поглянув у бік жінки, переді мною сиділа з прямою спиною та випростаною ногою дуже гарна і дуже щаслива пані.

Дивовижно, що часом нам достатньо просто доброго слова, для того щоб життя забарвилось яскравими фарбами, щоб ми підняли голову.

Але ще більш дивовижним є те, що знаючи про це, ми не знаходимо часу промовити такі слова навіть близьким людям. Я переконаний, що жінка запам’ятає цю розмову назавжди: дві хвилини ні про що, поте такі безцінні.

24.07.2014 - Поповнення власної енергії [5]

19.05.2014 - Мозковий штурм та фасилітація: подібності та відмінності [6]

17.04.2014 - Вправа на подолання стереотипності мислення [7]

08.10.2013 - Тренінг для працівників Служби Зайнятості Волинської області [8]

29.09.2013 - ДЯКУЮ! [9]

27.09.2013 - Правила – «рятівне коло» на тренінгу [10]