Чому Україна імпортує продукти харчування

Розглянемо питання, чому Україна імпортує продукцію, яку можуть виростити наші селяни (тут і далі, це люди, що займаються обробітком землі для вирощування продуктів харчування).

 Площі прекрасної плодючої землі величезні, робоча сила стоїть на обліку в центрах занятості у величезних кількостях, клімат помірний, інфраструктура доріг нормальна. Чому ж дуже багато продукції рослинництва, тваринництва і птахівництва ми ввозимо з інших країн . Для розуміння коренів цієї проблеми потрібно заглянути в історію, хоча б на останні сто років.

1915 рік -1922 рік: 1-світова і громадянська війни. Країна поділена.

Частина під Польщею, якій на Галичину і Полісся було «наплювати»,  де польська влада обкладала податками все, що бачила. В цей час селяни, які вміли і хотіли працювати, поїхали звідси в Канаду та Аргентину. Ті, що зосталися, особливо не напружувалися. Більша частина України ввійшла в склад СРСР. Тут спочатку почалося розкуркулення, тобто виселення тої частини селян, що хоч трохи вміли працювати і заробляти на землі, в Сибір. Там інші умови, і як не старайся, сільське господарство не пріоритетна галузь, тому люди втратили селянське вміння. Ті, що зосталися, пішли у колгоспи, де головне було просто бути, а не робити (роботу міряли втомою).

В 30-і роки взагалі був геноцид (пряме фізичне знищення) українського селянства по технології голодомору (влада просто забирала у людей вирощені ними продукти харчування).  

1939-1945 роки  2-а світова війна вогненним катком пройшла по нашій землі. Для того, щоб нагодувати в післявоєнний час голодне міське населення, селян змушували дуже тяжко працювати безкоштовно. Люди почали втікати з сіл масово, хоча паспорти їм, як громадянам, почали видавати тільки на початку 1960-х. Заробляти гроші вирощуванням продуктів на продаж було навіть небезпечно, могли посадити в тюрму за «нетрудові» доходи. Найяскравішим прикладом відношення влади стало обкладання податком кожного фруктового (яблуні, груші, вишні, сливи тощо) дерева, що призвело до наймасовішого вирубання фруктових дерев в Україні за всю її історію.

В 1970-х, розуміючи, що треба розвивати своє виробництво продуктів харчування, правитель-генсек КПРС Брежнев дозволив селянам почати заробляти працею на землі і дивився «крізь пальці» на розширення вирощування продуктів харчування на власних господарствах. В той час почала стрімко розвиватися і селекція, і заміна старих сортів і порід на нові. Почали привозити нові закордонні технології. Люди на селі дуже тяжко працювали, але почали відкладати на «сберкнижки» гроші, і накопичувати їх.

У 1980 роках гроші раптово знецінилися. Мільйони селян втратили зароблені тяжкою працею на землі гроші. Вийшло, що вони багато років працювали безкоштовно. Після цього критична більшість «опустила руки» і більше «не напружувалися».

У 1990-х розпалася держава СРСР. Все розвалилося. Сади занедбали, корівники і свиноферми зруйнували, все що можна було порізати на металолом – порізали. Все, що можна було вкрасти – вкрали. Перед очима стоїть епізод, коли все село розбивало з/б стовпи з хмілярні вартістю по 50 доларів, щоб здати арматуру на1долар, а щебнем висипати свій двір.

У 21 сторіччі на селі почали видавати допомогу по безробіттю. Відразу великі площі земель перестали оброблятись, в десятки разів скоротилося поголів’я у тваринництві. Навіщо працювати, якщо можна не працювати.

І на 2015 рік маємо чітку картину українського життя  і праці на селі (в величезній більшості): біля 50 соток землі на сім'ю, з яких більше половини засаджується картоплею, як культурою, що не вимагає великих зусиль, 2-3 яблуньки і декілька вишень. В 12 годин дня 90 % чоловічого населення вже нетверезі (собівартість 1л самогону 8 грн.), і тільки й думають, якби де що вкрасти. Ніхто з них не уявляє, що працюючи на землі можна жити в достатку, бо 100 минулих років закарбувалися в голові. За 100 років «анти селекції» на українській землі «вивівся» вид найлінивіших, найтупіших, найзлодійкуватіших, найнездаліших селян-чоловіків з найкоротшим терміном середнього віку життя у всьому світі. Маємо те, що маємо.

На мою думку, тільки рішучі заходи влади можуть змінити 100-літню тенденцію. Це наступні дії:

1. Забезпечення селян (особливо молодих) доступом до інформації про нові сорти та породи і технології їх вирощування.

2. Підвищити контроль за якістю сільськогосподарської продукції з метою недопущення на ринок неякісної і дешевої імпортної продукції.

3. Побудувати достатню кількість ринків, де селяни могли б реалізовувати вирощену ними продукції, бо зараз 80% селян продає свою продукцію з асфальту в необлаштованих місцях (чим уміло користуються посередники).

4. Забезпечити жорстку боротьбу зі злодіями, незалежно від суми вкраденого, тому що зараз будь-яка людина може взяти по 2 кг з чужого поля кожен день і їй за це нічого не буде ( є багато людей, які збирають чужого врожаю не менше господарів). Міліції в селах немає, вона тільки фіксує (якщо не може приховати) факти тяжких злочинів вже після скоєного.

5. Налагодити виробництво невеликих і недорогих комплексів для переробки сільськогосподарської продукції.

6. Налагодити виробництво невеликих і недорогих комплексів для довготривалого зберігання сільськогосподарської продукції.

7. Взяти під контроль торгові націнки (посередники молоко у людей купують по 2.30 грн., продають по 7-9 грн., горіхи купують по 45 грн., продають за кордон по 150 грн., а якщо хтось пробує підняти закупівельні ціни, в нього починаються проблеми – горять авто, міліція знаходить проблеми і т.д.).

8. Дати можливість селянам купувати техніку, добрива, насіння, засоби захисту тощо українського виробництва в кредит під невеликий процент.

9. Надати державні субсидії на допомогу особистим господарствам (зараз 99% допомоги отримують великі агрофірми).

23 травня 2015 року ціна на моркву в Рівному досягла позначки в 18 грн. за кг. На фоні цього все, про що говорять в уряді на рахунок сільського господарства, не варте нічого. Влада і наближені до неї думають, що все саме собою вирішиться, «бо ринок є ринок». Таке враження, що вони не розуміють, що народ дійшов до межі, і остання крапля вже близько. 100 років, про які я згадував, не дадуть цій системі стати ринковою. Закони еволюції невблаганні. Спочатку треба дати час і можливість селянам «піднятися з колін», а тоді вже думати про ринкову економіку. Не може бігти людина у якої звязані зашморгом ноги. Не може безконечно селянин працювати за просто так.

Настав час істини: чи станемо ми господарями своєї землі, чи назавжди втратимо шанс керувати своєю долею. І дуже шкода, що мало-хто це розуміє.