Формування середнього класу в Україні

Середній клас, про який так багато згадується останнім часом, вважається фундаментом і соціальною базою в розвинутих країнах, економічна координація в яких здійснюється ринковою системою. Він водночас є головною і переважною частиною громадянського суспільства, характерними ознаками якого мають бути політична рівність, громадська спільність і юридична свобода. Тому, виходячи з історичних реалій України, створення середнього класу не може бути обмежено економічними, соціальними або політичними аспектами змін в існуючому суспільстві. Це проблема цивілізаційна. Вона пов'язана зі зміною традиційного для нас способу життя й менталітету, тобто заміною традиційного суспільства на громадянське. А це означає, що проблема створення середнього класу в Україні охоплює докорінну перебудову всіх сфер життєдіяльності як суспільства загалом, так і окремої особи.

Проблема формування середнього класу в Україні останнім часом активно обговорюється фахівцями та експертами. Основою соціальної стабільності в сучасному світі є потужний і численний середній клас. У більшості країн з розвиненою економікою він охоплює понад 60% населення.

У всьому цивілізованому світі середній клас виступає основним внутрішнім інвестором держави, піклуючись про майбутнє процвітання своєї країни і подальших поколінь. Підтримка фінансового ринку інвестиціями в державні цінні папери, страхові, пенсійні, інвестиційні і взаємовигідні фонди забезпечують його представникам певний рівень доходу. Через накопичення і участь в різних системах страхування середній клас забезпечує інвестиційний потенціал країни.

Середній клас виконує функцію найпотужнішого економічного “донора“ шляхом сплати податків, формування фінансової основи діяльності державної і місцевої влади. Як основний платник податків він формує державний та місцеві бюджети, фінансує необхідні соціальні трансферти, створює можливості розширення фінансування науки, освіти, охорони здоров’я, культури. Сплачуючи податки, середній клас здатний підтримувати соціально пасивне населення і тим самим виступати гарантом реалізації державних соціальних програм.

Середній клас перебирає на себе відповідальність за стабільний розвиток суспільства та зміцнення основних принципів демократії, оскільки порушення цих принципів може привести до згортання демократичних процесів і встановленню в країні тоталітарного або авторитарного режиму. Його представники справедливо вважають демократію ефективним компромісом між інтересами різних верств населення, своєрідною формою соціально-політичного консенсусу суспільства.

Ознаки та критерії оцінки реальної і потенційної чисельності середнього класу

Поняття “середній клас” навіть на сьогодні розглядається як неоднозначне і не має єдиних підходів до його визначення в світовій і вітчизняній практиці.

До ознак відносяться: отримані доходи, наявність об’єктів власності, соціальний статус, професійно-кваліфікаційний та освітній рівень, наявність достатньо вільного часу, само ідентифікація. У розвиненій економіці ці критерії взаємозв’язані, оскільки вищий дохід і рівень споживання нерозривно пов’язані з якісною освітою і кваліфікацією, а також відповідним статусом людини в суспільстві, його само ідентифікацією.

Критерії,що характеризують західний середній клас, не можна повною мірою використовувати для аналізу структури суспільства в Україні.

1. Використання показника рівня доходів у країнах з розвиненою економікою пояснюється, перш за все, його статистичною доступністю і можливістю розгляду середнього класу не тільки на рівні відносин виробництва, але і у сфері споживання економічних, соціально-культурних благ. Різні параметри, що дають представникам середнього класу можливість отримувати високий рівень достатку для власного процвітання, – рівень професійно-освітньої підготовки, політичний статус, потенціал соціальної мобільності, дотримання соціально-етичних норм та інші – з часом придбали певну самостійність і розглядаються як окремі характеристики середнього класу.

Зрозуміло, що немає сенсу співвідносити доходи українських громадян з рівнем доходів в країнах з розвиненою економікою, бо на сьогодні Україна значно відстає від розвинених країн в економічному плані. Отже, при використанні як критерію ідентифікації середнього класу рівня доходу, потрібно враховувати особливості вітчизняної економіки.

З іншої сторони маємо ненадійність критерію доходу ще й з причин перебування великої частини доходів населення в “тіні”, що істотно ускладнює визначення середнього класу. Офіційна статистика не має в своєму розпорядженні достовірних даних про розміри доходів і реальний рівень населення, отже, не відображає реальних процесів, що відбуваються в суспільстві.

В Україні для більшості громадян мінімально необхідний для життя рівень доходів забезпечує додаткова зайнятість, яка часто не має нічого спільного із професією та кваліфікацією, а у більшості випадків є незареєстрованою, тобто «тіньовою».

2. Наявність житла, землі, предметів довготривалого користування, засобів виробництва, іншої нерухомості виступає одним з критеріїв приналежності до середнього класу і певна частина наших громадян дійсно може буде віднесена до цієї категорії населення. Та це не стосується значної більшості наших громадян.

3. Наряду з майновими критеріями одною з найважливіших характеристик середнього класу також виступає рівень освіти і професійної підготовки. У країнах з розвиненою економікою прослідковується тісний зв’язок цих двох показників. Представників середнього класу відрізняє високий професійно-освітній рівень, оскільки наявність вищої освіти дає можливість отримати більш високооплачувану роботу.

На відміну від більшості розвинених країн в Україні знання та університетські дипломи сьогодні не гарантують у більшості видів економічної діяльності відповідної винагороди, а в окремих (освіта, культура, охорона здоров’я та соціальне забезпечення) навіть середнього рівня заробітної плати. Навіть більше, отримання освіти не гарантує отримання роботи за фахом із перспективами професійного зростання.

За останніми даними обстежень робочої сили в Україні, не за фахом працюють 70,0% осіб із вищою освітою у сфері фізичних, математичних та технічних наук, 46,0% – біологічних, агрономічних та медичних наук, 76,0% – прикладних наук і техніки.

4. До критеріїв середнього класу як активної суспільної групи можна віднести наявність достатньо вільного часу. Це поняття означає не стільки час, вільний від роботи чи хатнього клопоту, скільки час, вільний від турбот про забезпечення власного добробуту та суспільного статусу. Отже, у такий час можна вийти за межі щоденних соціальних обов’язків і займатися тим, що зветься приватним і громадським життям. Та для наших громадян життєвою нормою стало праця за сумісництвом в кількох місцях та неофіційна або тіньова зайнятість, яка і забирає цей час.

5. Наряду з цим критерій само ідентифікації пов’язаний з уявленнями самої людини про своє матеріальне положення та соціальний статус. Ось тут ми і маємо розрив між реальним станом справ і прагненнями більшості українців належати саме до середнього класу та сповідувати його цінності.

Наприклад,працівники бюджетних сфер економіки за своїм соціальним статусом не можуть бути віднесені сьогодні в Україні до середнього класу через їх мізерне бюджетне фінансування. Так, у минулому році майже кожен четвертий працівник освіти отримав зарплату, нижчу за прожитковий мінімум, а в системі охорони здоров’я – майже 22% працівників. Якщо лікарі, вчителі, інженери у Європі належать саме до цього класу, то в Україні більшість із них має доходи нижчі за ті, які гарантують стабільний добробут.

У світі існує ціла група соціальних стандартів, які пов’язані зі стандартизацією рівня життя в країні. Ці стандарти мають, у першу чергу, характеризувати мінімальні соціальні норми, що гарантують пристойний рівень життя та можуть увійти до моделі формування середнього класу. Так, із групи стандартів можна визначити такі:

1) грамотність населення – 100 %;

2) середня тривалість навчання – 15 років;

3) реальний місячний ВВП на душу населення (у купівельній спроможності до американського долара) – від 300 (мінімум) до 40 тис. (максимум);

4) співвідношення доходів 10,0 % найбагатших до 10,0 % найбідніших верств населення – 10:1;

5) співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати – не менше як 1: 3;

6) мінімальний рівень погодинної заробітної плати – 3 дол.;

7) рівень безробіття (з урахуванням його прихованого сегменту) – до 8,0-10,0 %.

Структура та потенціал середнього класу в Україні

Для розуміння образу середнього класу важливе виділення його сучасної структури. До представників середнього класу відносять стійкий прошарок людей - власників нерухомості, земельних ділянок, акцій, дрібних і середніх підприємців, фермерів, науково-технічну, військову та гуманітарну інтелігенцію, висококваліфікованих робітників (“білі” й “золоті” комірці), фахівців середньої ланки керування, фінансистів, менеджерів. Його складають представники виробничої і невиробничої сфер, що одержують середній по своїх розмірах доход у вигляді прибутку або заробітної платні.

В країнах із соціально зорієнтованою економікою до середнього класу належать навіть так звані “вразливі верстви населення” – пенсіонери, інваліди, багатодітні та неповні сім'ї. До середнього класу, як за рівнем доходу, так і за якістю життя, їм дозволяє увійти існуюча розгалужена та диверсифікована система соціального забезпечення.

У Польщі середній клас – це люди, які заробляють більше середнього рівня, налаштовані позитивно до усіх змін, які відбуваються у державі. Загалом до середнього класу зараховуються польські родини, в яких місячний дохід на одну особу сягає 500 євро.

При наявності достатньо заможних громадян середній клас в Сполучених Штатах Америки – це той клас, який живе на свої заробітки, не потребує жодної допомоги від суспільства, добре влаштований, як правило, має свої власні помешкання, машину або дві, або й три. Він навіть розподіляється на кілька категорій: нижчий, середній і вищий. Нижчий середній клас – це, як правило, люди, які заробляють некваліфікованими роботами, наприклад швейцари. Якщо людина заробляє 35-40 тисяч доларів на рік, то це вважається як нижчий середній клас.

Утвердження такого прошарку в Україні відбувається надто повільно і весь час штучно гальмується державною економічною політикою.

Інститутом проблем управління було проведено соціологічне дослідження процесів, що характеризують становлення середнього класу в Україні. До середнього класу суб’єктивно відносять себе 33,6% респондентів. За даними дослідження, більшість представників середнього класу проживає в обласних центрах та великих містах Сходу, Південного Сходу, в Криму та в м. Києві. Натомість у західних областях відповідна частка населення є нижчою. Наведені цифри засвідчують бажання громадян віднести себе до середнього класу більш за звичкою, аніж це відповідає дійсності.

Аналіз соціальної структури сучасного українського суспільства свідчить про інше – наявність лише невеликого прошарку населення, який можна класифікувати як середній клас. Використання вище зазначених міжнародних критеріїв призводить до висновку про те, що в сучасній Україні так можна класифікувати лише до 10% населення. Його основу складають в першу чергу вище керівництво транснаціональних компаній, які зараз діють в Україні, вітчизняних фінансово-промислових груп, керівництво холдингових компаній, крупних і середніх підприємств, державні службовці вищого рангу. Специфіка середнього класу в Україні полягає в тому, що він по-перше був створений не на базі розвитку реального виробництва, а внаслідок "вміло" проведеної приватизації і необхідного доступу до бюрократичних інституцій, що здійснювали це роздержавлення, і по-друге, зорієнтований переважно на обслуговування класу багатих.

Пошук прототипів середнього класу серед елементів соціальної структури суспільства виявляє певний прошарок, який має достатній освітній, культурний та економічний потенціал і претендує на виконання відповідних функцій. Оцінки такого потенціалу визначають приблизно 40-45% українських громадян, які мають потенційні можливості входження до середнього класу – належну освіту, професійну підготовку, бажання працювати і, не очікуючи від когось допомоги, самостійно забезпечити прийнятний рівень життя собі і своїй родині.

Таким чином, перспективи створення процвітаючої української держави багато в чому пов’язані з формуванням середнього класу як активної суспільної сили, що виражає і відстоює інтереси всього суспільства. Становлення масового середнього класу повинно йти паралельно з перетворенням інституту держави і формуванням інститутів громадянського суспільства.

Закордонний досвід

Сучасний середній клас розвинених країн є продуктом капіталістичної та індустріальної формацій. Феномен середнього класу, утворюючись на стадії індустріального суспільства, розцвів у суспільстві постіндустріальному. Середні прошарки населення на Заході своїм зміцненням зобов’язані індустріальному суспільству, якому властиві масове виробництво, масове споживання, а відтак – підвищення рівня та якості життя широких верств населення.

На початковій стадії становлення суспільства індустріального типу до середнього класу відносили фахівців, перш за все – дипломованих інженерів, медиків, архітекторів тощо, а також успішних фермерів, кваліфікованих ремісників. Починаючи з другої половини ХІХ століття, до середнього класу почали зараховувати людей, які вели комерційну діяльність, а також тих, хто здійснював торгово-промислові операції. Іншими словами, до цього прошарку увійшли соціальні групи, які були цілком орієнтовані на ринковий попит та змогли запропонувати найбільш кваліфіковані на той час послуги й готові товари. Пізніше такий склад середнього класу буде називатися „старим” або „традиційним”.

Внаслідок науково-технічної та інформаційної революції наприкінці ХХ століття з’являється „новий” середній клас. Швидка комп’ютеризація в країнах передових технологій відіграла роль каталізатора для розширення середніх прошарків населення. До „нового” середнього класу відносять тих, хто володіє інтелектуальною власністю, а також тих, хто має навички складної трудової діяльності: менеджерів, осіб вільних професій, інтелігенцію і кваліфікованих робітників. Зазначимо, що в період переходу від індустріального до постіндустріального суспільства питома вага „старого” середнього класу зменшується, поступаючись професіоналам і менеджерам.

Однією з ознак нового середнього класу стає доступ до високих технологій, а не споживання, як це було в середині ХХ століття. Знання стають важливим фактором не лише технологічного прогресу, але й соціального самовизначення. Вступивши в „інформаційну епоху,” новий середній клас стає більш привілейованим, ніж середній клас середини минулого століття. Пов’язано це з тим, що плоди інформаційної революції, особливо на перших порах, розподіляються дуже нерівномірно. Не змінюється тільки функція середнього класу – гаранта стабільності і демократії, важливого показника суспільного добробуту.

Якщо говорити про якість життя середніх верств населення на Заході, то слід зазначити, що розрив між рівнем потреб та їх реалізацією у них значно менший, ніж у представників нижчого класу. Економічна політика на Заході проводиться, як правило, в інтересах середнього класу. Створюються умови для того, щоб кількість підприємців у сфері малого і середнього бізнесу зростала. Діяльність адвокатів, юристів, викладачів, медиків, інших професіоналів достатньо високо оплачується. Завдяки створенню сприятливих умов для середнього класу досягається політична стабільність і забезпечується економічне зростання суспільства в цілому.

Процес становлення середнього класу в західних країнах носив об’єктивний, комплексний характер і відбувався за певних умов. Такими умовами були стійкість та тривалість (десятки, а то й сотні років) процесів економічного піднесення, підвищення добробуту населення та його освітнього рівня, а також ментальне закріплення в суспільстві базових цінностей, притаманних середньому класу. Середній клас, який з’явився в посткомуністичних суспільствах країн Балтії, або, наприклад, в Чехії чи Угорщині, має дещо інший характер свого зародження й формування, адже то країни з іншими історичними традиціями.

В більшості країн – старих членів ЄС соціально орієнтована економіка склалася ще у другій половині ХХ століття, а перші механізми соціального захисту виникли, наприклад, у Данії, Швеції та Німеччині ще наприкінці ХІХ ст., у Великобританії – на початку ХХ ст. Але те, що ці країни протягом тривалого часу досягали нинішнього високого рівня розвитку соціально орієнтованої економіки та демократії зовсім не означає, що Україна приречена на довготривалу відсталість. Тому, вивчаючи досвід інших країн, його необхідно, безумовно, враховувати, але потрібно відшукувати власні шляхи формування вітчизняного середнього класу.

Наші реалії

Незважаючи на недоліки вітчизняної статистики, спробуємо визначитися з можливим рівнем доходів громадян, за яким їх можна буде віднести щонайменш до нижнього рівня середнього класу. Візьмемо для цього дані Державної служби статистики України.

Чому дорівнює розмір середньої зарплати в Україні за 2012 рік? (Таблиця. 1)

Таблиця 1

Динаміка змін середньої зарплати в Україні в 2012 році в гривнях (за даними Державної служби статистики України)

Як бачимо. середня заробітна плата українців за грудень 2012 року склала 3 377 гривень, збільшившись у порівнянні з попереднім місяцем на 9% або 279 гривень.

За даними Держкомстату України, в грудні 2012 найвищий рівень середньої зарплати зафіксований у Донецькій області – 3 811 гривень. Як і раніше найнижча середня зарплата залишається у Тернопільській області – 2 466 гривень на місяць.

По Києву середня зарплата за грудень 2012 року складає 5 368 гривень. Це найвищий показник середньої заробітної плати серед міст України.

Авіаційний транспорт - лідер по середньомісячним зарплатам серед інших видів діяльності. Середня зарплата за грудень 2012 по галузі склала 9 864 гривень

Найменше заробляють в риболовецькій галузі господарювання - в грудні 2012 року середня зарплата в галузі склала 1769 гривень.

У сфері освіти середня зарплата за грудень 2012 склала 2 767 гривень, а в охороні здоров'я – 2 594 гривні.

В Україні заробітну плату нижче середньої отримують понад 60% громадян . Заробітну плату рівну або вище середньої отримували близько 39% українців. Варто відзначити, що розмір заробітної плати 5,2% громадян у грудні 2012 був нижче прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В Україні опубліковано дослідження розподілу чисельності працівників за розмірами нарахованої заробітної плати за грудень 2012 року. Дане дослідження проводиться в Україні один раз на квартал. Фахівці Державної служби статистики України, які проводили дослідження, отримали наступні результати:

- менш 1134.00 грн. заробляли 5,2% українців (1134 грн. - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у грудні 2012);

- 1134,01-1500,00 грн. - 19,6%;

- 1500.01-2000.00 грн. - 14,1%;

- 2000.01-2500.00 грн. - 11,9%;

- 2500.01-3000.00 грн. - 10,0%;

- 3000.01-3500.00 грн. - 8,1% (3377 грн. - Розмір середньої зарплати в Україні в грудні 2012);

- 3500.01-3750.00 грн. - 4,2%;

- 3750.01-4000.00 грн. - 3,7%4000.01-4500.00 грн. - 5,0%;

- 4500.01-5000.00 грн. - 4,2%;

- більш 5000.01 грн. - 14,0%.

Оскільки число респондентів з доходами близькими до середніх, значно перевищує число тих, у кого доходи дуже високі (або дуже низькі), середня заробітна плата, як правило, значно нижче середнього арифметичного максимальної та мінімальної заробітних плат.

Наприклад, якщо директор заводу заробляє 5000 гривень, а прибиральниця на заводі - 1 500 гривень, то середня зарплата на підприємстві навряд чи складе 3250 гривень, а буде, швидше за все нижче.

Нагадаємо, в Україні розрахунок середньої заробітної плати проводиться шляхом ділення суми нарахованого фонду оплати праці працівників (тільки штатних, або штатних та позаштатних) на їхню середню кількість, за відповідний період. В математиці такий розрахунок називається середньоарифметичним. При розрахунку зарплати методом середнього арифметичного, для росту середньої зарплати по країні достатньо значно підняти заробітки, скажімо, тільки керівникам і менеджерам. Картина була б іншою, якби йшлося про підвищення рівня медіанної зарплати. Щоб принцип медіанної зарплати працював, треба або збільшити фонд заробітної плати, або зменшити чийсь заробіток.

Діюча методика розрахунку середньої зарплати дісталася колишнім країнам СНД від радянських часів і не відображає реальну картину. В європейських країнах існує інша методика розрахунку середнього заробітку, що базується на визначенні медіальної зарплати. При розрахунку середньої зарплати медіана ділить ринок навпіл, одна половина працівників заробляє більше цього рівня, а інша менше. Економісти називають медіанний розрахунок середньої зарплати більш об'єктивним. Наприклад, п'ять українців заробляють 1000, 1100, 1200, 1300 і 100 000 гривень відповідно. Середня арифметична зарплата в такій ситуації становить 20 920 гривень, а медіанна —1200 гривень. Це зарплата людини, яка перебуває в середині ряду зарплат. Дані по медіанній заробітній платі українців Держкомстат приховує.

Використані джерела інформації:

1. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України»Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 року N 2171-III

2. Соціальні стандарти та соціальні гарантії: теоретичні аспекти, проблеми, світовий досвід. – К.: ЦПСД, 2007. – 320 с.

3. Mojazarplata.com.ua (Ukrainе).

4. www.logistics-gr.com.