Громадські слухання – інструмент захисту прав громадян

Наступна стаття присвячена дієвому механізму відстоювання громадських інтересів спільнот – громадським слуханням. Приватні підприємці, члени ОСББ та ОСМ можуть взяти цей інструмент на озброєння. Давайте розберемося з його сутністю де-факто та де-юре, практиками застосування.

Спочатку визначимося з поняттями. Що таке громадські слухання? Загалом, це процес колективного обговорення суспільно значущих проблем спільноти (громади, меншини, спілки … ) за участю представників влади, фахівців. Визначення можливих шляхів вирішення проблеми з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін. Це загальноприйнятне визначення, яке описує сутність заходу – збираються громадяни, яких об’єднує певна проблема і учасники намагаються її вирішити.

Буква ж закону (ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування») визначає громадські слухання як право територіальної громади зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Фактично, громадські слухання штучно обмежені заслуховуванням посадових осіб та депутатів.

Відповідно, законодавець відніс проведення таких формальних слухань до юрисдикції органів місцевого самоврядування, надав їм можливості регулювання проведення громадських слухань через правила, викладені в статутах місцевих громад. Чи існують проблеми в цій сфері? Звісно.

Але ж, у суспільному розумінні громадські слухання – це вираження думки певної спільноти громадян, у яких не можливо відібрати право вільно збиратися та обговорювати свої нагальні проблеми. Це право надано нам статтями 1, 5, 7, 34 та 36 Конституції України, а також ст. 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною. Все ж, ми наголошуємо, що сьогодні законодавчими рамками ми обмежені в процесі громадських слухань «слухати звіти посадових осіб і депутатів, обговорювати проблему і надавати пропозиції владі щодо покращення ситуації».

Практика показує, що використання для захисту суспільних інтересів формулювання «громадські слухання» часто натикається на нерозуміння з боку власних структур – нам кажуть: є законодавство і там не передбачені громадські слухання, наприклад,з питань власності прибудинкових територій ОСББ. Так, формально юристи праві. Але ж, «єдиним джерелом влади в Україні є народ», і зміна сприйняття громадської активності в бік її більшої участі у вирішенні суспільно значущих питань цілком у наших силах.

Ми би рекомендували не обмежувати зібрання громадян у використанні терміну «громадські слухання», але користуватися певною схемою, що з одного боку, де-юре вкладається у рамки чинного законодавства, а з іншого – де-факто розширює це поняття.

Так, спираючись на згадані вище норми ми можемо провести збори громадян за певною проблемою, чітко зафіксувати особи присутніх, долучити експертів та чиновників. Що дуже важливо - ми повинні у підсумковому документі зборів сформулювати суспільне бачення рішення проблеми. Таким чином ми отримаємо резолюцію слухань. Резолюція може бути покладена в основу місцевої ініціативи.

Далі ми використовуємо положення ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» і подаємо до органу державної влади чи місцевого самоврядування колективне звернення, де прописуємо спільні вимоги, напрацьовані в ході громадських слухань. Зазначимо, що ця стаття закону не обмежує кількість осіб колективного звернення. Встановлені вимоги до осіб, що звертаються, тобто, мають бути вказані прізвище, ім’я та по-батькові, місце проживання кожного громадянина. Ми зазвичай формуємо таблицю, в яку вносимо ці відомості. Органи державної влади та місцевого самоврядування, отримавши таке звернення мають надати відповідь у певні терміни (ст. 20 згаданого Закону). Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Якщо в процесі слухань Вами була прийнята місцева ініціатива, то згідно зі ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування» вона має бути внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Переваги такого засобу м’якого тиску на владу наступні.

По перше – і, можливо, найбільш важливим є те, що дійсно громадська ініціатива – це думка громади або спільноти, вона не може бути відкинута, наприклад, одним самим чиновником, хай навіть і дуже високого рангу.

По друге, з самого факту проведення громадських слухань з певного суспільно значущого питання вже зрозуміло, що учасники заявлених громадських слухань відстоюють не тільки власні інтереси, але вирішують суспільну проблему, яка є важливою для певної групи осіб.

По третє, владі важче ігнорувати колективне звернення, аніж лист окремої особи, або ж декілька листів за однією і тою ж проблемою.

І останнє – наша спільна громадська активність обов’язково призведе до змін у загальнодержавному законодавстві, де будуть вже на європейському рівні прописані механізми громадських слухань.

Таким чином, громади і спільноти можуть використовувати інструмент громадських слухань, зібрань, експертних зустрічей на різних рівнях, наприклад, для захисту територіальних прав громадян (громада міста чи села, ОСН, ТСББ), прав підприємців на ринках чи орендованих локаціях, прав найманих робітників перед роботодавцем у відсутність або під час без дієвості профспілок, прав меншин, тощо.

Можливо, Ви знаєте як можна поліпшити ці механізми? Думаю, що немає меж для вдосконалення процесів розвитку громадського руху.