Особливості працевлаштування і адаптації учасників військових дій

Проблеми соціально-психологічної адаптації та працевлаштування людей, які перебували в екстремальних умовах, в зонах бойових дій, збереження їх здоров’я та працездатності після впливу екстремальних факторів, стають сьогодні особливо актуальними. Все це ускладнюється політичною нестабільністю в країні, проблемами в економіці, дуже високою конкуренцію на ринку праці.

Учасники та постраждалі внаслідок військових дій є представниками такої категорії населення, що потребує особливого ставлення. І тут на перше місце виходить питання про необхідність адаптації до умов мирного життя.

До учасників бойових дій належать насамперед військовослужбовці, що брали участь у виконанні бой­ових завдань для захисту Батьківщини у складі військо­вих підрозділів, об'єднань усіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських за­гонах і підпіллі, інших формуваннях, як у військовий, так і в мирний час.

Коло осіб, що вважаються учасниками бойових дій, визначено ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. (з наступними змінами і доповненнями).

1 липня 2014 року Президентом України було підписано Закон України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до пункту 19 статті 6 цього Закону України, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані) та працівники Збройних сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередньо участь в антитерористичній операції  в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.

Кабінет Міністрів постановою від 20 серпня 2014 року за № 413 затвердив Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та приймали безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпечували її проведення.

Підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень).

Екстремальна за своєю сутністю діяльність учасників військових дій накладає негативний відбиток на їх психіку. Стрес, пережитий людиною в екстремальних ситуаціях, що виходять, як правило, за своєю інтенсивністю за рамки звичайного людського досвіду, призводить до порушення соціально-психологічної адаптації, а у низці випадків до психічної травми і виникнення різноманітних психогенних розладів.

Основними особливостями екстремальних ситуацій є те, що руйнується звичний спосіб життя людини, і вона вимушена пристосовуватися до нових умов. Життя починає поділятись на «до події» та «після». Людина, яка потрапила в таку ситуацію, знаходиться в особливому стані і потребує психологічної допомоги та підтримки. 

Більшість людей повертаються або екзальтованими, або зруйнованими. Їм важко адаптувалися до мирного життя. Умовно кажучи, екзальтовані – це з синдромом дієвості, з необхідністю періодичного викиду адреналіну. Все це накладає свій відбиток на поведінку, реактивні прояви, можливості соціально-психологічної адаптації в мирний час у суспільстві.

Змістовними є слова німецького письменника Е.М.Ремарка: “…я знаю: все, що каменем осідає в наших душах, поки ми перебуваємо на війні, спливає в них потім, після війни, і ось тоді й почнеться довга розмова про ці речі, від яких залежатиме, жити нам далі чи не жити”.

Адаптація - це зміна самого себе (настанов, рис характеру, стереотипів поведінки тощо) відповідно до нових вимог діяльності, соціальних умов і нового оточення. Це входження в нову соціальну позицію і нову систему взаємин. Іншими словами, адаптація – це вроджена реакція організму пристосовуватися до нових умов життя.

Колишні військовослужбовці при переході до мирних умов перед усім переборюють наслідки обставин бойових дій та поновлюють втрачені соціальні зв’язки. Тому слід говорити про соціальну реабілітацію, яку потребують учасники військових дій, які повернулися до мирного життя.

Процес адаптації людини до нових умов життя досить часто виявляється для неї драматичною подією, яка зачіпає всі сфери її життєдіяльності. Пристосування до мирного життя учасників бойових дій у суспільстві ускладнюють проблеми подальшого працевлаштування, не конкурентоспроможність, що часто формують свого роду комплекс неповноцінності перед цивільним життям, необхідністю пошуку роботи і новою діяльністю, посилюють страх змін, відчуття приреченості.

У абсолютної більшості таких співробітників відзначається негативне ставлення до представників влади і держави. Вони вважають себе обдуреними і відчувають бажання зігнати злість, що накопичилася за безглузде кровопролиття, загибель і приниження як своє, так і товаришів, або цілих підрозділів. Для таких людей можливі суїцидальні спроби, асоціальна поведінка, алкоголізація як відхід від реальності і, як результат – конфлікт із суспільством, друзями, родичами, членами сім’ї, невиправдане тяжіння до ризику тощо.

Участь у бойових діях негативно вплинула на процеси саморегуляції, рівень тривоги, депресії, психічної стомлюваності та працездатності. У стійкому рівні прояви агресивних ворожих реакцій. Разом з тим, у них спостерігається зниження самоконтролю та особистісного адаптаційного потенціалу.

Професійна адаптація як самостійна діяльність  з пошуку та підбору нової роботи для бійців, які повернулися до мирного життя, повинна будуватися не на випадкових порадах з боку оточуючих чи емоційних оцінках ситуації, а на розумінні загальних закономірностей цього процесу, прогнозуванні своїх можливостей і зміні психічного стану, знанні основних факторів, які впливають на успіх переходу  до цивільного життя.

Відсутність професійного досвіду та конкретної інформації для спеціалістів, які надають допомогу цій категорії населення безпосередньо на підприємствах, організаціях, трудових колективах вимушені робити це на свій розсуд. Тому вкрай важливо структурувати знання, досвід та навички з організації заходів спрямованих на адаптацію учасників та постраждалих внаслідок військових дій. Недостатність інформації породжує міфи про адаптацію і ускладнює процес адаптації цієї категорії працівників у трудовому колективі.

Труднощі учасників військових дій з адаптацією у трудовому колективі

• Відсутність довіри.
• Нездатність будувати близькі стосунки.
• Зміна кола спілкування (відсутність друзів).
• Проблема підпорядкування.
• Відстороненість.
• Неадекватне реагування на звичні події.
• Алкоголізм.
• Послаблення інтелектуальних процесів.
• Труднощі у вияві почуттів.
• Підозрілість.

Соціальне відновлення розглядається як складний процес, в ході якого відбувається, з одного боку, пошук і знаходження позиції потерпілого суб'єкта в новій ситуації, тому що в період після «подій» під впливом стресогенних, екстремальних обставин індивід, його внутрішня структура, сприйняття ним всього навколишнього світу можуть змінитися. З іншого боку, соціальне відновлення передбачає процес розробки існуючими соціальними інститутами стратегії допомоги постраждалим, а також механізмів реалізації такої стратегії в кожному конкретному випадку.

Дезадаптивні реакції соціального середовища:

• Уникнення теми травмуючої ситуації.
• Не згадування про травму, («щоб не спричинити болю», «треба забути», це минуле»).
• Уникнення зустрічі (бо є почуття власного безсилля розрадити, відчуття провини, що у вас все добре).
• Підштовхування особи/сім’ї не переживати втрати, заглушити почуття і просто жити далі (нема чого сумувати, вже нічого не зміниш, треба жити далі).
• Псевдопотішання, мінімізація/заперечення травми, заперечення приводу для смутку: «немає чого плакати, адже тепер…».
• Звинувачення (напр., припини, так не можна, в тебе є діти, подумай про них).

Принципи, що сприяють подоланню труднощів адаптації в трудовому колективі:

• перший принцип ППТ - принцип нормалізації;
• другий принцип ППТ - принцип партнерства та підвищення гідності особистості;
• третій принцип ППТ- принцип індивідуальності.

Управління адаптацією –  це  вплив  на  фактори,  від  яких  залежить проходження та терміни адаптації. Необхідність управління адаптацією обумовлюється значними втратами як для підприємства, так  і  для  працівника,  що  доведено  досвідом  багатьох зарубіжних і вітчизняних підприємств.

Фактори, які сприяють успішності процесу адаптації:

- Соціальні та соціально-психологічні фактори: соціальна підтримка та захист на державному і відомчому рівні, доступність медичної допомоги та реабілітаційних програм, соціально-економічний статус колишнього військовослужбовця, релігійність, розвиненість і характер мікросоціальних зв’язків, відношення суспільства до події, що відбулася тощо.

Результати досліджень вказують на те, що достатній рівень соціальної підтримки, доступність медичної допомоги і реабілітаційних програм, задовільний соціально-економічний статус, розвиненість соціальних зв’язків, належність до релігійних конфесій знижують ризик розвитку травматичних розладів.

Ставлення суспільства до тієї чи іншої травмуючої події і її учасників залежить від рівня розвитку даного суспільства та його стереотипів і може виступати як фактором ризику, так і фактором антиризику розвитку розладу. Так, дії спрямовані на визволення власної країни від загарбників, спасіння постраждалих, затримання небезпечних злочинців, попередження злочину тощо, сприймаються як патріотичні і супроводжуються в цілому меншим рівнем психічної травматизації.

- Демографічні фактори: вік, стать, сімейний стан, соціальний статус, належність до професій підвищеного ризику.

- Індивідуально-особистісні фактори: індивідуальна значимість травмуючої події, особливості емоційно-вольової та інтелектуальної сфери, індивідуально-типологічні особливості, ціннісно-мотиваційна сфера, рівень нервово-психічної стійкості, особливості життєвого стилю та стратегій подолання, механізмів психологічного захисту, наявність в анамнезі нервово-психічних та соматичних захворювань, психотравмуючих чинників.

Адаптаційний період у кожної людини  відбувається по-різному, залежно від її індивідуально-психологічних особливостей (особистісний потенціал працівника). Це сукупність певних рис (соціально-демографічних, соціально-психологічних) і якостей працівника, що формують і певний тип поведінки: впевненість у собі, товариськість, здатність до самоствердження, урівноваженість, об'єктивність та ін. Тобто, особистісний потенціал працівника характеризує внутрішню фізичну й духовну енергію людини, її діяльну позицію, спрямовану на творче самовираження й самореалізацію.

Конкретизація підходу до кожного  працівника,  визначення  значимості відповідної форми адаптації  для  конкретних  умов  виробничого  середовища, розробка відповідних заходів з питань раціональної адаптації складає  основу процесу управління нею і  визначає  відповідну  технологію. 

Соціально-психологічна адаптація учасників військових дій, являє собою процес і результат активного пристосування особистості до нового соціально і професійно значущого середовища, в якому реалізуються основні соціальні потреби і продуктивна професійна діяльність.

Основною метою програми соціально-психологічної адаптації  учасників військових дій є:

• попередження негативних наслідків психотравмуючих ситуацій;
• попередження та профілактика виникнення посттравматичних стресових розладів у період після повернення до мирного життя;
• підвищення рівня соціально-психологічної адаптації  до нових умов життя;
• допомога і підтримка в пошуку нових можливостей і шляхів соціальної, професійної самореалізації;
• допомога у знятті негативних емоційних станів, викликаних змінами в життєдіяльності і пов’язаної з цим перебудовою свідомості, розкриття потенційних ресурсів особистості.

До завдань, підпорядкованих основній меті можна віднести:

• діагностику емоційного стану та постстресових розладів;
• корекцію емоційної сфери (формування почуття безпеки, зниження рівня тривожності, розвиток уміння виражати свої емоції і почуття); активізацію психічних функцій (пам’ять, увага, мислення);
• діагностику мотивації та допомогу у професійній орієнтації;
• формування життєвої перспективи (розширення сфери інтересів, пошук значущих мотивів і видів діяльності);
• мотивування на підвищення свого професійного рівня та на подальший розвиток особистості, в тому числі у сфері професійної діяльності;
• допомогу в усвідомленні реальних можливостей працевлаштування з урахуванням соціально-економічної ситуації;
• стимулювання особистісного зростання (формування реальних уявлень про себе, свої здібності, подолання комунікативних бар’єрів, розвиток впевненості в собі);
• навчання сучасним прийомам і методам самостійного пошуку роботи та ефективної поведінки на ринку праці шляхом актуалізації особистісно та професійно-значущих якостей ефективного співробітника (рефлексія, відповідальність, уважність, продуктивність), необхідних для ефективного пошуку роботи;
• виявлення (і при необхідності корекція) негативного впливу оточення учасника військових дій у мирному житті на процес адаптації до умов життєдіяльності;
• формування правильного розуміння і адекватної реакції на сімейні психологічні проблеми, пов’язані з перехідним періодом у житті колишнього учасника військових дій.

Успішність цієї адаптації тісно пов’язана з рівнем адаптаційних можливостей особистості військовослужбовця, його готовністю до прийняття та освоєння нового професійного та соціального середовища, отримання нового соціально-психологічного статусу.

Оптимальний варіант соціально-психологічної адаптації учасників військових дій повинен включати наступні завдання:

1. Діагностика адаптаційного потенціалу людини, індивідуалізація процесу адаптації, вироблення подальших рекомендацій та надання індивідуальної психологічної допомоги у формуванні та корекції якостей, які можуть негативно впливати на подальшу соціально-психологічну адаптацію.

Але реалії сьогодення говорять про відсутність такого необхідного першого етапу соціально-психологічної адаптації, а також про соціальну та правову незахищеність цієї категорії населення. Наявність в країні політичної та економічної нестабільності призводить до їх соціально-психологічної дезадаптації, труднощам в подальшому працевлаштуванні, формуванню  свого роду комплексу неповноцінності перед цивільним життям і діяльністю, посиленням страху змін, приреченості.

2. Професійна переорієнтація. Це тривалий стан людини, що залежить від її самооцінки, суб’єктивного досвіду, особистої самобутності.

3. Для більш успішної адаптації до нових умов життєдіяльності необхідна додаткова мотивація до професійної переорієнтації, а також формування таких соціально-психологічних якостей, як комунікабельність, вміння знаходити і підтримувати контакти з людьми, доброзичливість.

4. Для максимальної реалізації позитивних особистісних рис і професійного досвіду, потрібні значні зусилля, пов’язані з переорієнтацією на новий вид діяльності та формування нового кола соціальних зв’язків. На характер поведінки і успішність особистості в ситуації вибору нової професії впливатиме її активність як якість, що дозволяє людині не впадати в повну залежність від соціальних вимог, зберігати і відстоювати свої позиції, планувати дії з урахуванням їх відповідності власним мотивам і цілям.

Всі ці завдання вирішуються шляхом проведення психологічного супроводження процесу професійної адаптації.

Психологічний вплив включає в себе особистісно-орієнтований підхід, а саме:

• вивчення та врахування індивідуальних особливостей особистості учасника військових дій;
• вплив на різні сфери особистості (свідомість, емоційно-вольову та поведінкову сфери);
• адекватне поєднання індивідуально-групових форм впливу, де кожній людині надається психологічна підтримка в прогнозуванні та плануванні кар’єри.

Достатньо актуальною на теперішній момент є проблема оцінки адаптування нового працівника, яку пропонується проводити за сукупністю критеріїв, в залежності від складових структури  виробничої адаптації.

Так оцінку фізіологічної адаптації пропонується проводити за такими критеріями як:

• відчуття втоми в кінці робочого дня;
• самопочуття на протязі робочого дня;
• наявність фізичної перевтоми;
• наявність нервово перевтомлення;
• відчуття легкості або важкості виконання роботи.

В якості специфічних показників фізіологічної адаптації виділяють такі критерії, як:

• частота захворювань з тимчасовою втратою працездатності;
• наявність шкідливих умов робочого середовища.  

Критеріями оцінки успішної професійної адаптації вважаються такі як:

• відношення до професії;
• легкість засвоєння професійних навичок; 
• відсутність бажання змінити професію; 
• якість виконання роботи, творчий та креативний підхід до виконання роботи; 
• відповідність професії загальній підготовці працівника,

Соціально-психологічна адаптація може бути оцінена за такими критеріями:

• задоволеність відношеннями з адміністрацією; 
• наявність соціально-психологічних проблем у відносинах з іншими членами  колективу; 
• наявність соціально-психологічних обумовлених особистісними рисами працівника.

Критерії економічної адаптації:

• задоволеність заробітною платою; 
• задоволення системою матеріального заохочення праці робітника;
• задоволеність системою та стабільністю виплат;
• співвідношення розміру отриманих грошових виплат з рівнем зарплати в даному регіоні.

Соціально-організаційна адаптація може бути оцінена за наступними критеріями:

• можливість підвищення або отримання освіти; 
• можливість підвищення кваліфікації; 
• задоволеність трудовими нормами, організацією режиму труда та відпочинку;
• стан робочого обладнання та інструментів; 
• умовами праці; 
• ритмічністю роботи.

Інтегрованим суб'єктивним показником успішної трудової адаптації можна вважати конкурентоспроможність,  рівень професійної підготовки, загальну задоволеність працівника працею та оплатою праці, морально-психологічним кліматом у колективі та відносинами з колегами.