Проблема емоційного вигорання у людей середнього віку внаслідок втрати роботи

Інтенсифікація життя, соціальні, політичні та економічні зміни, які є характерними для сьогодення України, кидають виклик психологічному стану будь-якої людини. Якщо у віці 40 років і старше така людина залишилась ще й без роботи, то вона, як ніхто інший, відчуває емоційне напруження, викликане не лише переліченими проблемами в державі, а й проблемами, що є характерними для людей цього вікового періоду. Одним із найважчих наслідків сучасного стресу є синдром "професійного вигорання", а в результаті – емоційне виснаження (вигорання). Актуальність проблеми емоційного вигорання незаперечна в умовах загостреної конкуренції на ринку праці на тлі  спаду економічних показників в Україні.

Психологи виділяють середній вік, як вік від 30 до 60 років та розподіляють його на періоди: з 30 до 40 - вік виконання громадських обов'язків; з 40 до 50 - пізнання власних помилок; з 50 до 60 - останній період творчого життя. Найважчий період – другий (40-50 років), саме тоді людина переживає кризовий стан, так званий перелом у житті, пов'язаний з тим, що уявлення про життя та реалії, що переживалися людиною цими роками, не задовольняють її. Відбувається критичний перегляд свого «Я».  Залишившись без роботи, людина середнього віку вважає, що багато часу і сил витрачено даремно на роботу, за яку ніхто не подякував, вона відчуває себе не потрібною, виснаженою, вона вже не може змінити нічого у своєму житті. Як наслідок знижується самооцінка, втрачається мотиваційний поштовх до самореалізації.  Це породжує зниження інтересу до пошуку роботи, а загальний психологічний стан забарвлений, як правило, в негативні, емоційно-тяжкі тони. Далі зменшуюється фізична активність, привабливість, занепад духу і людина може перейти в стан важкої депресії.

Г.Сельє визначав емоційне вигорання, як  стресову реакцію, яка виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності у тому числі і в наслідок довготривалого знаходження в стані пошуку роботи, або без роботи. Для емоційного виснаження  характерним є стійкий і не контрольований рівень апатії, або навпаки – збудження [3].

В.В. Бойко визначив такі основні причини емоційного вигорання внаслідок втрати роботи: безрезультатні пошуки роботи, напруженість і конфлікти у попередньому професійному оточенні, недостатня підтримка з боку рідних та близьких людей, вкладання у втрачену роботу значних особистісних ресурсів та недостатнє визнання і відсутність позитивного оцінювання з боку минулого керівництва, неможливість побудувати професійну кар’єру,  невирішені особистісні конфлікти [1].

В.В. Бойком була розроблена «Методика діагностики рівня емоційного вигорання», яка характеризує стресовий процес за такими складовими стадіями: напруження, резистенція та виснаження. Напруження характеризується такими симптомами, як: незадоволеність собою, невроз, тривога й депресія. Стадія резистенції супроводжується неадекватним вибірковим емоційним реагуванням, емоційно-моральною дезорієнтацією, редукцією власних обов'язків людини. Стадія виснаження детермінується «емоційним дефіцитом» - мінімізацією емоційного реагування на життя, автоматизмом у діях та спустошенням  людини у почуттях. Піковим станом є «емоційним відчуженням» - створенням бар'єру у комунікація та «психосоматичними та психовегетативними порушеннями» - погіршенням фізичного самопочуття, розладом сну, головними болями, проблемами з артеріальним тиском, шлунковими розладами, загостренням хронічних хвороб. Зважаючи на визначення третьої стадії стресового процесу «емоційного вигорання», можна вважати, що коли вимоги (внутрішні та зовнішні) постійно переважають над ресурсами (внутрішніми й зовнішніми), у людини порушується стан психологічної рівноваги.

Підхід до визначення «емоційного вигорання» внаслідок втрати роботи,  запропонований американськими дослідниками К. Маслач і С. Джексон, розкриває його як трьохкомпонентну систему, котра складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних особистісних прагнень [3]. Серед симптомів, що виникають першими, вирізняють загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначене почуття занепокоєння, сприймання роботи як такої, за яку не подякують. Серйозними проявами емоційного вигорання є поведінкові зміни і ригідність. Якщо людина зазвичай балакуча й нестримана, при втраті роботи, вона може стати тихою і відчуженою.

Одним із суттєвих чинників, що запобігають посиленню синдрому емоційного вигорання є прийняття людиною особистої відповідальності за те, що відбувається у її житті. Якщо людина у всьому, що відбувається, звинувачує своє оточення (державу), то почуття безсилля і безнадійності тільки зростає. Профілактика емоційного вигорання передбачає створення системи власної професійної ефективності. Зокрема, В.Н.Марков виділяє такі аспекти цієї системи: позитивне ставлення до себе, оптимальний професійний розвиток, самоактуалізація особистості, психічна інтеграція на позитив, особиста автономія – відповідальність, реалістичне сприйняття оточення, уміння адекватно впливати на оточення [2].  Людині потрібно кілька разів упродовж дня формувати в себе стан психологічної готовності до роботи та спілкування, приводячи в гармонію всі компоненти системи власної ефективності. Запобігає проявам та загостренню стану емоційного вигорання робота психолога за соціально-психологічною програмою співпраці з Центрами зайнятості. Така програма має реалізовуватися через дворівневу технологію роботи психолога, а саме: а) групову технологію (на рівні цільової аудиторії) – міні-лекції, дискусії, діагностика групи, проведення рольових ігор; та б) індивідуальну технологію (на рівні особистості) – бесіди, тестування, рекомендації щодо роботи з станом емоційного вигорання.

Отже, емоційне вигорання - один із проявів стресу, з яким стикається людина у житті при втраті роботи, або будь-якому порушенні професійної реалізації. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту людини. На тренінгах-семінарах ми виявили, що людину стимулює і націлює на успіх у роботі не стільки набуття нових знань (перенавчання) і освоєння технологій, скільки «подолання себе». Тому важливим в нашій роботі є допомогти людині конструктивно оцінити власне становище, цілі, можливості, віднайти приховані власні ресурси, оновити, або перезапустити програму діяльності, через зміну місця роботи, розвиток творчого початку у власній діяльності. Елементом психологічної допомоги при емоційному вигоранні є на лаштування людини на позитив, уміння звертати її увагу на 95% плюсів її життя, а не на 5% мінусів – невдач і помилок. Працівники Центру зайнятості мають допомогти людині знайти роботу, а психологи мають допомогти їй не лише вдало пережити кризу безробіття, а й відновити емоційне забарвлення життя та якість мотивації.

Щиро дякую за увагу!

Використана література:

1. Бойко В.В.Енергия эмоций.-2-е изд.доп. перераб./ В.В.Бойко – СПб: Питер.- 2004.-474с.

2. Марков В. Н. Личностно-профессиональный потенциал управленца и его оценка/ В.Н. Марков - Рос. акад. гос. службы при Президенте Рос. Федерации. - М. : Изд-во РАГС.-2001. -  С. 264-266

3. Ходаківський Є.І. Психологія управління Навч. посіб./ Є.І. Ходаківський, Ю.В.Богоявленська, Т.П. Грабар – К: Центр учбової літератури. – 2008.– 608с.