Психологічні особливості переживання дітьми смерті близької людини

Говорити чи не говорити дитині про смерть близької людини? Як сказати про це? Які можуть бути непередбачувані реакції на таку «новину»? Такі запитання досить часто постають перед дорослими, якіпрагнуть захистити дитину від хвилювань, зменшити значення цієї події і позбавити дитину від болісних переживань, здатних залишити травмуючий слід в її душі.  

Стадії переживання горя дитиною, розроблені  Е. Кюблер-Росс,розкривають особливості цього процесу:

1. Стадія шоку у дітей характеризується мовчанням або вибухом сліз. Дуже маленькі діти можуть відчувати дискомфорт, але не шок. На цій стадії спостерігаються різні фізіологічні і поведінкові розлади: порушення апетиту і сну,  малорухливість або навпаки активність, інколи спостерігається також незмінний вираз обличчя і уповільнена мова.

Дитині потрібен час, щоб пережити горе, поговорити про померлого. Якщо дитина старше 8 років  рекомендовано залучати її до організації поховання, в результаті чого вона не відчуватиме себе самотньою серед засмучених і зайнятих справами дорослих.

2. Стадія заперечення. Дитина знає, що близька людина померла, бачила її мертвою, але всі думки настільки зосереджені на ній, що вона не може повірити, що батька (матері) більше немає поряд. На цій стадії психіка просто прагне на будь-який час відгородитися від трагічної реальності, створюючи свій ілюзійний світ. На цій стадії спостерігається розбіжність між свідомим і несвідомим ставленням до втрати. Дитина на свідомому рівні усвідомлює смерть батька (матері), а в глибині душі не може з цим змиритися. На стадії заперечення дитина очікує зустрічі з померлим із батьків, шукає його очима серед людей; дитині постійно здається, що вона чує голос померлого батька (матері), в деяких випадках можуть бути галюценогенні видіння; дитина може спілкуватися з померлим так, наче б він був поруч (або з фотографією); «забуває» втрату: планує майбутнє, розраховуючи на батька (маті) (наприклад, на стіл ставиться зайвий прибор тощо); культ померлого: дитина не дозволяє торкатися всім іншим до речей покійного батька (матері).

Заперечення і невіра як реакція на смерть близького з часом переживається, усвідомлюється, приймається реальність і у дитини починається наступна стадія переживання горя.

3. Стадія гніву і образи. Дитина гостріше починає відчувати втрату батька (матері). Чим більше дитина починає думати про те, що сталося тим більше у неї з’являється запитань:

• Чому саме мій батько (матір) помер?
• Чому лікарі не змогли його (її) врятувати?
• Чому Бог дозволив йому (їй) померти?
• Чому він (вона), а не я ?

Гнів виражається в тому, що дитина сердиться на батька (матір), який її «покинув». Маленькі діти можуть почати ламати іграшки, влаштовувати істерики, бити ногами по підлозі, підліток раптом перестає спілкуватися з живим з батьків, без причини б'є і ображає молодших, сперечається з вчителями.

4. Стадія страждання і депресії супроводжує дитину на протязі всього періоду горювання, але на певному етапі страждання досягає свого піку. Це період максимального душевного болю, який іноді здається нестерпним. Страждання, що відчуває дитина, наступають хвилями і супроводжуються плачем. Сльози можуть підступати при всякому спогаді про померлого і обставинах його смерті. Дитина, яка переживає горе стає особливо чутливою і готовою заплакати у будь-який момент. Приводом для сліз може стати також відчуття самотності, покинутості.

Іноді страждання можуть знаходити вираз в таких реакціях як:  віддалення від друзів, сім'ї, уникнення соціальної активності; відсутність енергії, пригніченість, апатія; нездатність концентруватися; несподівані напади плачу; зловживання алкоголем або наркотиками; порушення сну і апетиту, втрата або збільшення ваги; проблеми із здоров'ям.

5. Стадія прийняття і реорганізації. Не дивлячись на важкість і тривалість горя, дитина, як правило, поступово приходить до емоційного прийняття втрати, яке супроводжується ослабленням або перетворення душевного зв'язку з померлим[1].

У різні вікові періоди переживання дітьми горя має свою специфіку, але в той же час є певні загальні тенденції.

• Вік до двох років. Смерть одного з батьків для дитини незрозуміла,   але вона помічає відсутність одного з батьків і емоційні зміни в людях, які про неї піклуються. Дитина стає дратівливішою, галасливішою. У неї можуть змінитися процес травлення, спостерігаються розлади кишечника або акту сечовипускання.

• Від двох до трьох років. Діти в цьому віці знають, розуміють, коли близькі люди відсутні в полі зору, то їх можна покликати або знайти. Потрібен час для того, щоб дитина усвідомила, що близька людина не повернеться. В цей час поруч з дитиною повинні бути люди, які будуть оточувати її увагою і любов’ю, підтримувати колишній режим травлення і сну.

• Від трьох до п'яти років. Розуміння смерті в цьому віці все ще обмежено. Дітям цієї вікової групи потрібно знати, що смерть не є сном. Їм потрібно м'яко пояснити, що тато (мама) помер і ніколи не повернеться.   Дитина може почати боятися темряви, відчувати сум, гнів, тривогу, часто плакати. Вона може думати, що її вчинки могли стати причиною смерті близької людини. Якщо, про це дитина говорить, то дорослим потрібно переконати її, що це не так. Важливо, щоб дитина знала, що про неї піклуватимуться і що сім'я залишиться разом. 

• Від шести до восьми років. У цьому віці діти все ще відчувають труднощі в розумінні реальності смерті. Вони переживають почуття невизначеності і ненадійності, мають схильність постійно знаходитися поруч з живим з батьків. Однією з поширених реакцій на смерть в цьому віці є агресія, спрямована на вчителів та однокласників.

• Від дев'яти до дванадцяти років. Переживання втрати дитиною може привести до безпорадності, що суперечить в цьому віці прагненню бути більш незалежним. У дитини можуть виникнути проблеми з визначенням своєї ідентичності, приховуванні емоцій. Діти цієї вікової групи можуть намагатися прийняти на себе роль померлого батька (матері), що не повинно заохочуватися дорослими. У дитини повинно бути достатньо часу для гри, спорту і дозвілля. Важливо, щоб у неї були друзі її віку. Дитині, яка пережила горе, потрібно допомогти зрозуміти, що бути щасливою і радіти поточним подіям – це нормально.

• Підлітковий вік. Підлітки, які переживають горе, часто шукають допомоги поза сім’єю. Деструктивний формат такої «допомоги» проявляється в тому, що діти можуть тікати з дому, змінювати друзів, вживати алкоголь і наркотики, стати сексуально розбещеними, мати суїцидальні прояви. Вони можуть потребувати «дозволу» виражати свої емоції і почуття [3C.113].

ЛІТЕРАТУРА

1. Прийменко В. Психолого-педагогічна допомога дитині в переживанні гострої психологічної травми /Психолог. - 2007. - № 38.- 4-8 с.

2. Меновщиков В. Ю. Психологическое консультирование: работа с кризисными и проблемными ситуациями. М.: Смысл, 2002, с. 14-61.

3. Шефов С. А. Психология горя. — СПб.: Речь, 2006. — 144 с.