Відомий вислів про те, що праця зробила нас людьми, у випадку із профілактикою стресу при втратах має сенс. Проста фізична праця, робота, яка не потребує інтелектуальних чи емоційних зусиль допомагає долати відчай. Якщо людина 24 години на добу лежить і дивиться в стелю, то весь цей час вона контактує із власним відчаєм. А якщо кілька годин витратить на виготовлення листівок, то на відчай залишиться вже менше часу.
Буває, що депресія стає способом отримати увагу і підтримку інших. Наприклад, минуло півроку-рік, а людина все ще тримається за втрату, всім розповідає про пережите, впадає в стан безпорадності. Тоді, зазвичай, противиться будь-яким діям і відмовляється робити листівки.
Пам’ятаймо, що час – найкращий лікар. Тому будь-яким переживанням потрібно дати час. Та коли минуло вже достатньо часу, як от рік-півтора після втрати, а людина все ще не повертається до життя, то повернути її буде дедалі важче.
Допомога інших дозволяє зменшити тривогу, самотність, страх. Ця допомога може бути простою присутністю поряд. А слова про те, що до вас можна звернутися в разі чого, дадуть відчуття, що поряд хтось є. Тоді страху і тривоги стає менше.
«Все минає» – наступний крок до виходу із втрати. Акцентуйте увагу на тому, що людина змогла зробити: змогла одягтись, харчуватись, розмовляти, прожити день-два-три без втраченого. Вчора було важче, переживання було гострішим. Сьогодні біль є, але вже ниючий, тупіший… Отже, щось змінюється, стає інакшим. І переживання також.
Приклад близьких родичів, які в інший спосіб переживають втрати може стати ресурсом. Наприклад, тримаються мужньо: «затиснуть зуби» і витримують виклик долі. Такий орієнтир на інші способи реагування може дати уявлення, як ще можна переживати горе.
Пошуки зовнішніх ресурсів, як от давніх захоплень, комфортного оточення, яке не стане для вас нагадуванням про втрату. Наприклад, в цьому кафе ми завжди пили каву. Після втрати слід знайти інше кафе. Тоді тут вас не зустрінуть вже знайомі люди й не питатимуть про те, а що трапилося….
Переглянути систему цінностей. Те, що було важливим раніше може вже таким не бути. Інколи доведеться чомусь новому навчитись, щось спробувати інше чи інакше робити. Такий підхід вдосконалює адаптивні механізми.
Привнесіть в життя те, від чого вам зазвичай добре і покращується настрій. Якщо це книги – читайте, якщо музика – слухайте музику, прогулянки і подорожі – відправляйтесь туди…
Як бачимо, шляхів подолання стресу при втраті є достатньо. Відомо, дорогу здолає той, хто йде нею. Сподіваюсь, що ваша взаємодія з власними почуттями стане для вас доброю підтримкою, а не виснажливою боротьбою. Якщо самотужки впоратись не виходить, звертайтесь за допомогою до психологів і психотерапевтів.
Про наслідки стресів, втрати вже написано чимало статей. Рекомендації фахівців застерігають, повідомляють, інформують про ознаки стресу, динаміку переживань, профілактику наслідків, тощо. Які перешкоди стоять на шляху подолання стресу при втратах?
Дуже часто мені доводиться чути від родичів померлих в мирному житті чи загиблих на війні фразу: «Мене ніхто не розуміє. Вони не розуміють, як мені важко». Ми бачимо світ через суб’єктивне сприйняття зовнішніх подій. І для інших чиясь втрата не є таким самим горем. Тож, втрата, яку ви переживаєте, інші сприймають її інакше. Вони будуть вам казати: «Перестань плакати. Візьми себе в руки. Інші теж втрачають близьких». Подібні фрази викликають злість, роздратування, образу. А якщо людина загинула на війні, тоді до стресу втрати ще й додається хронічний стрес очікування втрати. Кому із нас відомо, що таке щодня жити з тим, що рідну людину можуть вбити, скалічити, візьмуть в полон? Тому слова «все буде добре» знецінюють почуття людини, яка зазнала втрати чи є в очікуванні можливої втрати. Отож, суб’єктивна реальність у нас сьогодні різна. Тому не варто знецінювати власні почуття і переживання інших. Відсутність підтримки з боку інших – перша перешкода на шляху подолання стресу втрати.
Дуже важким є й відчуття безпорадності. Безпорадна мати, батько, дружина, чоловік перед лицем загрози життю близької людини. При втраті безпорадність стає інтенсивнішою. До втрати людина була безпорадна перед лицем зовнішніх загроз, а після втрати – не бачить перспективи свого життя, не знає, як жити, що далі. І які б чудові слова ви не говорили, які б приклади не наводили із життя інших – все це не працює, бо все це про чуже життя. Отже, відчуття безпорадності, безвихідності унеможливлює приймати конструктивні рішення.
«Фокусність» нашої свідомості спричиняє ефекти «тунельного бачення» реальності. В момент переживання втрати людина не здатна бачити поряд своїх дітей, старих батьків, інших людей. Власне життя перестає бути цінним і не сприймається більше, як Божий дар. Існують тільки біль, відчай, горе… Таким чином, втрата позбавляє людину можливості бачити систему в цілому.
Страждання – дуже енергозатратний процес. Тому в горі людина худне, погано виглядає, хворіє… Ресурсів бракує, сил немає. Працездатність падає, соціальні контакти стають обмеженими. Все це є закономірним і, в той же час, перешкоджає переживати втрату.
Часто знайомі і друзі розпитують про смерть родичів, виясняють обставини. Все це є зайвою цікавістю, яка заважає переживати втрату. Люди хочуть щось сказати, але точно не знають, що саме говорити. І якщо вистачає емоційної чутливості, тоді можна просто помовчати. Інколи слова – зайві або недоречні. Тож, коли навіть втручаєшся в ситуацію з добрими намірами, можна спровокувати погіршення стану тих, хто переживає втрату.
Поради в категоричному тоні також викликають агресію. Слова: «Все, досить! Візьми себе в руки! Іди вже працюй! Зберися!» не є виходом із горя. Всі думки і переживання людини крутяться навколо втрати: спогади про спільне життя, почуття, плани не дозволяють виринути на поверхню реальності й «взяти себе в руки». Якщо ви були дружиною чи чоловіком багато років, тоді ви переживали «іншого в собі» всі ці роки. І ось ви втратили близьку людину, а з нею і себе в цих стосунках. Вже нема з ким бути подругою, дружиною, коханою… Тому це втрата не тільки людини, а і тієї ролі, в якій ви були в цих стосунках. Чи може це бути легко і просто? Звичайно, ні.
Відчуття унікальності є також фактором, який ускладнює переживання горя. Наприклад, раніше у вашому досвіді не було втрати, чи втрати на війні. Тому для когось це чергова втрата, а для вас унікальне переживання, досвід, якого не було раніше. Можливо ви помітили, що старі люди не мають неврозів через втрату. За життя вони вже багато чого втрачали, тому вони знають дорогу, мають «карту», яка виводить із стану переживання втрати.
Наша психіка заводить нас у морок переживань втрати… Знання підводних течій та перешкод може допомогти вам і рідним швидше знайти власну дорогу до інакшого. Іншого, але все-таки вашого життя…