Соціальне замовлення суспільства

Безробіття в сучасній українській державі є проблемою не тільки економічною чи соціальною. Чимало проблем безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не дає їм прикласти своє уміння в тім роді діяльності,  у якому людина може найбільше виявити себе, чи лишає їх такої можливості, через що люди переносять серйозний психологічний стрес.

Швидке та успішне включення кожної працездатної особи в трудову діяльність, скорочення часу перебування її в статусі безробітного є соціальним замовленням суспільства, викликаним кардинальними соціальними й політичними змінами в країні. У зв’язку з цим, значно підвищується  роль особистісної активності, ініціативи, здатності та готовності кожного члена суспільства до перегляду своїх життєвих  орієнтирів і установок. Стара позиція: “Одна професія на все життя, професійне зростання на одному робочому місці” – замінюється новою: “Професійна активність та багатофункціональність протягом усього життя”. Тому першочерговим стає завдання вивчення  процесів та умов саморозвитку й саморозкриття особистості безробітного, можливостей реалізації ним свого потенціалу в процесі побудови свого життєвого та професійного шляху в умовах, що склалися, а також можливостей подолання тих суб’єктивних перепон і складностей (перш за все психологічного, особистісного характеру), якими супроводжуються ці процеси.

Зрозуміло, що людина, яка опинилася в ситуації безробіття, зазнає втрат як матеріального, так і соціально-психологічного характеру. Це – втрата соціального статусу, звуження кола спілкування, збільшення неорганізованого часу, посилення психологічної напруги в сім’ї. Вивчення психологічних особливостей людей, що опиняються в ситуації безробіття, виявлення їх ставлення до ситуації, що склалася, й до самого себе свідчать про те, що ця ситуація змінює життя людини в новому напрямі. Нова  життєва ситуація висуває особливі вимоги до особистості тимчасово непрацюючого. До цих вимог можна віднести: cоціальну активність, психологічну гнучкість, цілеспрямованість та наполегливість, усвідомлення своєї ключової переваги на ринку праці, ефективна само презентація як метод подолання конкуренції.

Активно працюючи з безробітними в центрах зайнятості по всій Україні, ми можемо звернути увагу на загальну низьку мотивацію до працевлаштування, небажання професійно розвиватися, шукати своє місце на ринку праці, перекваліфікуватися в разі необхідності. Люди роблять помилковий вибір на користь отримання тимчасової соціальної допомоги по безробіттю, невеликої за своїми розмірами (від 500,00 грн до розміру середньомісячної заробітної плати в регіоні), не розуміючи, що вони втрачають кваліфікацію як спеціалісти, не помічаючи деяких психологічних змін якості особистості, займаючи позицію утриманця або жертви.

Тимчасово непрацюючі, які не затримуються на обліку в центрі зайнятості і знаходять нове місце роботи в перші 3-4 місяці, маючи, як правило, високу мотивацію до працевлаштування, швидко адаптуються до ринку праці, проявляють психологічну та професійну гнучкість, даючи згоду працювати за меншу платню, аби не втрачати кваліфікацію, або проходять навчання в разі потреби. Решта стають постійними «клієнтами» інспекторів центрів зайнятості, перебуваючи на обліку рік, їх знімають з обліку, вони йдуть в «нікуди». Саме така «складна» категорія безробітних, які перебувають на обліку в ЦЗ більше 6 місяців, нам цікава в нашій роботі.

Аналіз результатів проведеного тестування за допомогою методик «Мотивація досягнення», «Мотивація запобігання невдач», «Спрямованість особистості», «Діагностика мотиваційної структури особистості», «Методика діагностики самооцінки Ч.Д. Спілбергера, Л. Ханіна», «Методика по вивченню самооцінки особистості», «Методика вимірювання рівня тривожності Тейлора (адаптація Т.А. Нємчинова)» та інш.  підтверджує думку про занижену самооцінку,  психологічну ригідність та тривожні стани у безробітних, які проявляються в загальному психологічному стані людей,  а також в вербалізованих установках: «Держава не піклується про нас», «Кому ми потрібні зараз», «Що я можу зробити?», «Створення своєї справи – це нереально в даний час!» і тому подібне. Ті непрацюючі, що чекають гарної пропозиції та не йдуть працювати на меншу зарплатню заради збереження кваліфікації, виявляється також мають низьку самооцінку. Існує думка, що краще постояти на обліку в центрі зайнятості, ніж «опуститися» на рівень нижче в своїх домаганнях або перекваліфікуватися. Але людина в такому випадку втрачає і час, і гроші (більші, ніж він міг отримати на обліку), і соціальні зв’язки, погіршується відносини в сім’ї, тому що людина не реалізує себе. Така установка приводить до втрати значущо важливих особистісних якостей як фінансова та психологічна незалежність, відчуття успіху, з’являється агресивне ставлення до оточуючих та образа на навколишнє середовище в цілому. Це синдром жертви, відчуття, що від людини нічого не залежить. В цих ознаках та процесах і проявляється низька самооцінка, і вони провокують її зниження водночас.

Ситуації сприяє також суперечлива соціальна політика держави. Наприклад, якщо спеціалісти  в таких бізнесових сферах як бухгалтерський облік та аудит, ІТ-сфері, управлінці середньої ланки в 2008 році по Києву отримували заробітну плату від 10 тис. грн, то зараз за ту ж саму роботу вони отримують біля 5 тис. грн. На обліку в центрі зайнятості такі спеціалісти отримують соціальну допомогу в розмірі середньої заробітної плати по м. Київ – 4 100,00 грн. Багатьох людей такі обставини спонукають триматися статусу безробітного, вбачаючи в такому становищі хоча б якісь гарантії тимчасової стабільності для себе та своєї сім’ї. Державна матеріальна підтримка дуже важлива для людини, яка втратила роботу. Але не менш важлива психологічна допомога для особистості, що опинилася в складному становищі безробіття в період економічної нестабільності, якій потрібно вчасно зорієнтуватися, допомогти їй зруйнувати ілюзії (я, мовляв, постою тут, в центрі зайнятості, перечекаю важкі часи, може щось зміниться в країні), не дати впасти у відчай та переконати в необхідності активних дій для пошуку роботи, особливо в перші 3-4 місяці після її втрати. Тому ми вбачаємо перспективу в розробці та проведенні заходів для підвищення мотивації до працевлаштування у безробітних на базі центру зайнятості.