Соціально-психологічна адаптація демобілізованих учасників антитерористичної операції та їх сімей

Питання спеціалізованого надання соціальної та психологічної допомоги демобілізованим учасникам антитерористичної операції є надзвичайно актуальними не лише для психологів та волонтерів психологічних служб. Слід зазначити, що цими проблемами на місцях займаються  спеціалісти районних та міських центрів зайнятості, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, представники сільських рад.

Більшість демобілізованих мають психологічні травми, викликані військовими діями, які, зрештою, можуть проявитися у розладах психічної діяльності. Деякі учасники антитерористичної операції, перебуваючи тривалий час під впливом травмуючих факторів,  психологічно не здатні самостійно повернутися в систему соціальних зв’язків  і норм мирного життя.

Виходячи з потреб суспільства, виникає необхідність соціально-психологічної реабілітації, тобто певної психологічної допомоги, спрямованої на відновлення втрачених або порушених психічних можливостей і здоров’я військовослужбовців.

Навіть якщо воїн безпосередньо не перебував у гарячих точках, він відчував на собі дію цілого спектру травматичних факторів, які спричинили певну симптоматику.

Серед таких факторів виділяємо:

• психофізіологічні (біль від травми, травмуючі звуки – вибухи, обстріли, відсутність санітарної гігієни, екстримально висока чи низька температура, голод, спрага, недостатність сну та повноцінного відпочинку);
• емоційно-психологічні (небезпека для життя і здоров'я, поранення, контузія, каліцтво, травма, загибель рідних і близьких, товаришів, загибель товаришів по службі і мирних жителів, втрата майна, сцени і картин смерті і насильства, неетична особиста поведінка);
• соціально-психологічні фактори (нерозуміння і неприйняття цілей бойових дій, підвищена відповідальність за свої дії,  втрата соціального статусу, відсутність контактів з близькими, неможливість змінити умови свого існування; депривація соціальних потреб, зміни морально-етичних цінностей і відносин в оточенні);
• інформаційні (раптовість, відсутність подібного досвіду, незвична обстановка, відсутність інформації, суперечливість інформації).

Також важливо враховувати інтенсивність і одночасність дії всіх цих факторів. Психіка змушена підлаштовуватися   на те, щоб вижити в нових, військових умовах, а повертаючись до мирного життя, їй також потрібен час для адаптації знову таки до нових умов «мирного життя». Тому є нагальна необхідність  говорити про психологічну допомогу людям, які повернулися із зони АТО, та їхнім близьким.

Довготривале перебування бійця в постійному стресі в період проведення бойових дій має свої наслідки, які проявляються після демобілізації.  Так, на емоційному рівні спостерігаються  часті негативні спогади про війну, злість, ненависть, відчуття безпорадності, страху, нервування, відчуття суму, самотності, непотрібності, відчуття збудження, схвильованість, відчуття шоку, оніміння, неможливості відчувати позитивні емоції, почуття провини, сорому, самоосуду, почуття безнадії щодо майбутнього.

На поведінковому рівні відмічаються труднощі з концентрацією уваги, особлива реакція на гучні звуки, підвищена пильність, яка може бути недоцільною в нових мирних умовах, ризикована поведінка, схильність знімати напругу "звичними" способами: палінням, вживанням алкоголю, переїданням або навпаки ігнорування їжі навіть по кілька днів, конфліктність.

Найнебезпечніше, коли відбувається духовна та моральна криза, зокрема, ламання життєвих цінностей, знецінення минулого, відсутність майбутнього.

Нерідко з’являються проблеми в стосунках з близькими, родичами, схильність до агресії, підвищується критичність до тих, хто не був учасником   військових подій. Іноді виникають проблеми з виконанням звичних дій вдома або на роботі.

Серед основних рекомендації для родин демобілізованих, які будуть сприяти більш ефективному процесу адаптації, психологи виділяють наступні:

1. Проаналізуйте інформацію про те, чого очікувати та продумайте, як ви можете з цим впоратися.

2. Поговоріть з іншими родинами, у яких військовий вже повернувся додому.

3. Дайте знати, що Ви зацікавлені почути про його почуття та досвід. Допоможіть вашому військовому висловити свої почуття словами, запитайте: «Ти злишся? Відчуваєш сум? Тривогу?». Не перебивайте і не сперечайтесь.

4. Повторіть те, що Ви почули, щоб впевнитися, що зрозуміли правильно, ставте додаткові запитання, якщо Вам потрібно знати більше.

5. Розкажіть вашому чоловіку (сину, другу), що Ви відчуваєте до нього. Вони можуть не розуміти, наскільки сильно Ви за них переживаєте.

6. Переконайтеся, що у військового, який повернувся додому, є можливість якусь частину вільного часу проводити віч-на-віч із кожним членом сім’ї або близьким другом.

7. Підтримуйте його у стосунках з іншими, але також давайте йому якийсь час провести наодинці з самим собою.

8. Поговоріть про те, що нового Ви навчилися робити, виконанню яких домашніх обов’язків кожен із вас надає перевагу (тепер це можуть бути абсолютно інші речі, відмінні від тих, які були до служби чоловіка у війську).

9. Не варто примушувати   військового говорити. Проте, коли рідна людина починає говорити, або згадувати про військові події, не зупиняйте її, майте терпіння вислухати.  Не оцінюйте і не критикуйте! Не намагайтеся давати порад або вказувати, як правильно зробити. Така поведінка з вашого боку може викликати агресію. Не поспішайте.

Для повернення в «мирне життя» потрібен час.