Сільськогосподарські угіддя, поряд із капіталом, знаннями та працею, є найважливішим фактором економіки. Для забезпечення оптимального розподілу землі між користувачами ринок землі та аграрна політика мають вибудовуватися таким чином, аби виробники отримували правильну мотивацію. А що говорить сьогодні сільське населення, яке є безробітним? Землю розпаювали, техніки для обробітку землі немає, пальне дороге, валюта не стабільна, кредити непосильні, а тому паї здаємо для «виснаження». Тобто, мотивація відсутня, підтримки власники паїв не відчувають, і тому працюють за 1218 грн. за сезонними договорами у фермерських господарствах.
Фермери та фермерські господарства в Україні – що це? Це – категорія підприємців у сільському господарстві. Частіше за все вони спеціалізуються в якій-небудь одній галузі сільського господарства: молочній, м’ясній, рослинництві тощо. Іноді фермерські господарства мають і широку спеціалізацію. Фермер повинен володіти знаннями та навиками багатьох сільськогосподарських професій: водія, тракториста, технолога сільськогосподарського виробництва, механіка, знати конструкцію обладнання, агрономію та зоотехніку. Фермеру потрібні ґрунтовні знання з біології, хімії, агрономії, права, економіки. Спеціалізація фермерських господарств потребує конкретних спеціальних знань у певних галузях. Фермери це власники чи орендарі земельних угідь, які ведуть своє господарство сім'єю та з використанням найманої робочої сили. Здійснюють виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції на основі використання майна, що знаходиться у них на праві оренди, довічного успадкованого володіння, або у власності. Фермерство є формою вільного підприємництва, здійснюваного на принципах економічної вигоди.
Членами фермерського господарства вважаються працездатні члени сім'ї й інші громадяни, які спільно ведуть господарство. Головою є один з його дієздатних членів. До членів сім'ї та родичів голови фермерського господарства (що можуть бути членами фермерського господарства) відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім'ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).
Голова представляє інтереси господарства у відносинах з підприємствами, організаціями, громадянами і державними органами. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Діяльність фермерських господарств в Україні регулюється Законом України «Про фермерське господарство», від 19 червня 2003 року N 973-IV.
Фермерське господарство діє на підставі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або, як я зазначила вище, кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, та виявив бажання створити фермерське господарство.
Отже, маємо можливість створити велике колективне селянське фермерське господарство, виробляти продукцію і, головне, треба ним успішно управляти.
У ринковій економіці функціонування ринку землі означає, що угіддя обробляються тими, хто здатен забезпечити їх найбільш продуктивне використання. Крім того у ринковій економіці сільськогосподарські землі не мають фіксованої вартості. Їхня ціна змінюється під впливом великої кількості факторів, основними з яких є: фактичний прибуток на землю, або рента; альтернативні витрати капіталу; інфляція.
Найбільш широко як чинник ціноутворення на землю визнається очікуваний прибуток на землю або рента. Рента є залишковим доходом від використання землі після вирахування всіх витрат землеробства, який утворюється внаслідок реалізації вирощеної на цій землі продукції. Це і буде ціна, яку фермер готовий заплатити за використання додаткового гектара землі протягом одного року. Така рента, своєю чергою, визначається цілим комплексом факторів, серед яких: наявність капіталу та праці; агрохімічні характеристики угідь; розташування; ціни на вирощену продукцію; управлінські навички; економічна політика тощо. Що вищий рівень граничних доходів на землю, то більше за цю ділянку готовий платити землекористувач.
Звичайно, існує зв’язок між величиною цієї ренти та ціною купівлі землі, яку землекористувач готовий заплатити за право постійного користування. Це означає, що раціональний землекористувач буде готовий заплатити за землю ту суму, яка не перевищує теперішньої вартості всієї величини очікуваних річних залишкових доходів на землю з гектара, визначеною для поточного року та всіх наступних років використання землі.
Раціональний землекористувач чи інвестор, який розглядає можливість купівлі землі, зіставляє грошовий потік очікуваних залишкових доходів на землю з альтернативними витратами капіталу або альтернативним доходом від нерухомості чи фінансових інвестицій. Наші фермери оцінюють вартість сільськогосподарської землі на основі фактичних показників діяльності сільгосппідприємств, не намагаючись здійснити точний прогноз, вони усвідомлюють дію багатьох чинників, зокрема тих, які неможливо врахувати під час економічного аналізу.
Для визначення вартості землі використовують метод капіталізації доходів. Крім того, господарства чимало втрачають через непередбачувану аграрну політику та обмеження конкуренції чи можливостей експорту виробленої продукції, що пояснює, чому виробники в Україні заробляють менше, ніж господарства Європи, США чи Австралії. А тому сьогодні складно сказати: скільки і які прибутки мають селянські фермерські господарства в Україні і скільки коштує земля в Україні, бо існує ціла низка тіньових схем отримання і не врахування прибутків, які сьогодні успішно використовують фермери. Більшість власників фермерських господарств, особливо малого розміру, фізично не можуть забезпечити належне матеріально-технічне забезпечення власної діяльності. За такої ситуації саме за рахунок спільного використання сільськогосподарської техніки та обладнання може бути досягнуто необхідний рівень технологічної оснащеності виробництва, але більшість фермерів ці питання вирішують самотужки, кооперація не розвивається, членство є економічно не ефективне, паї взяті в оренду виснажуються. Ось з цих причин український фермер не здатен забезпечити ефективне функціонування землі і її найбільш продуктивне використання. І саме з цих причин і цих чинників вартість сільськогосподарської землі в Україні різко знижується.