Земельний податок у суб’єктів господарювання

Податкова система України  вимагає від суб’єктів господарювання  досить глибоких знань в частині нарахування та сплати податкових зобов’язань. Та проблема полягає в тому, що не завжди ми їх розуміємо? Однозначно,  важко розібратись і зрозуміти: хто платить, скільки, та як? Часто таке нерозуміння  призводить до  накладання штрафних санкцій, викликає  у нас роздратування,  бо  зазвичай відповідальність несе суб’єкт господарювання або фізична особа. 

Особливу увагу слід приділити  земельному  податку (так звану плату за землю) для суб’єктів господарювання (юридичних осіб та ФОП). Цей податок  з 1 січня 2015 року віднесено до  місцевих податків та зборів, і, відповідно, міським, селищним і сільським радам надається право приймати рішення про встановлення податку за землю і, зокрема, визначити ставки земельного податку та перелік пільг зі сплати податку, які є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Якщо  земельна ділянка  надається в оренду, сплачується орендна плата за користування такою ділянкою.

Загальні засади встановлення податків і зборів визначено ст. 7  Податкового кодексу України із урахуванням передбачених  Законом України від 28.12.2014 р. N 71.  Так, згідно ст. 269, 270, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Оскільки серед платників земельного податку зазначено землекористувачів, то ті з них, які уклали договори оренди земельних ділянок із органами виконавчої влади або з органами місцевого самоврядування, сплачують орендну плату до відповідних місцевих бюджетів (ст.288 ПКУ), яка нараховується відповідно до договору оренди такої  земельної ділянки, що оформлений та зареєстрованийвідповідно до законодавства (Типова  формадоговору оренди земельної ділянки затвердженапостановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. N 220). Для цього   землекористувачам необхіднозвернутися до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (відповідно до повноважень, визначених ст. 122   Земельного кодексу України) та оформити право власності або користування.

Власниками (орендодавцями) земельних ділянок можуть бути (крім фізичних осіб) юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

Відповідно дo п. 286.1 ПКУ, підстава для нара­хування земельного податку – цe дані державного земельного кадастру – нормативна грошова оцінка.

Статтею 126  Земельного кодексу  встановлено: 

• право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом;
• право постійного користування земельною ділянкою посвідчується держаком на право постійного користування земельною ділянкою;
• право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено,  встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь – не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. У разі зміни протягом року об'єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

Платників єдиного податку 1-3 груп звільнено від сплати земельного податку  (пп. 4 п. 297.1 ПКУ), якщо вона використовується для ведення господарської діяльності, в інших випадках – на загальних засадах.  Але, підприємцю не слід забувати про обмеження, встановлені  для платників єдиного податку, в яких вид діяльності саме пов’язаний з наданням в оренду землі, житлового та нежитлового фонду. Адже, згіднопп. 291.5.3 ПКУ встановлено, що нe можуть бyти платниками єдиного податку підприємці, якi надaють в оренду земельні ділянки, загальною площею більше 0,2 га, житлові приміщення, загальною площею більше 100 м.кв., нежитлові приміщeння (споруди, будівлі) тa/абo їх частини, загальна площа якиx перевищує 300 м.кв.

Що стосується юридичних осіб, платників єдиного податку четвертої групи, а до неї  увійшли сільськогосподарські товаровиробники, які, володіючи або користуючись земельними ділянками, є платниками земельного податку, для них об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди. При цьому нарахування податку здійснюється відповідно до нормативно грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), а для земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) – нормативно грошової оцінки ріллі в області, з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного станом на 1 січня базового податкового (звітного) року. Такі дані  надають територіальні органи Держземагентства України за місцем знаходження земельних ділянок, які використовуються ними у сільськогосподарському виробництві за зверненням землекористувача.

Відповідно до п. 295.9 Податкового кодексу, платники єдиного податку четвертої групи самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року та  подають відповідному контролюючому органу за місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік. Разом з податковою декларацією подається розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва та відомості (довідка) про наявність земельних ділянок, у яких зазначаються дані про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 90 Земельного кодексу власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати в оренду, заставу, спадщину згідно ст.90 Земельного кодексу України, відповідно до якого  об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності, а орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Тобто, орендодавцеві за користування земельної ділянки платиться орендна плата відповідно  до договору оренди (суборенди), в якому прописується розмір та умови внесення орендної плати.  Власник земельної ділянки (орендодавець) подає податкову декларацію відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки та сплачує земельний податок до бюджету.

Згідно п. 288.5, ст. 288 ПКУ визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

• не може бути меншою ніж 3% нормативної грошової оцінки;                         
• не може перевищувати:

- для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об’єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), — 3% нормативної грошової оцінки;

- для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та які надано для будівництва та/або експлуатації аеродромів, — чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється розділом XIII Податкового кодексу;

- для інших земельних ділянок, наданих в оренду, — 12% нормативної грошової оцінки.

Якщо розмір орендної плати, зазначений у договорі оренди земельної ділянки державної та/або комунальної власності, є нижчим від встановленого п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу, орендарю слід звернутися до відповідного органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, з яким укладено договір оренди землі, щодо приведення його у відповідність.

Згідно з п.126.1 ст.126 ПКУ, у разі якщо платник податків не сплачує, зокрема, узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

• при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
• при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Також після закінчення встановлених ПКУ строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня відповідно до норм ст.129 ПКУ.

Отже, земельний податок є досить складним податком, але розуміючи основні аспекти щодо платника земельного податку, об’єкта оподаткування, ставок та подання звітності новостворені суб’єкти господарювання, особливо  юридичні особи та фізичні особи – підприємці  краще розумітимуть сутність земельного податку та уникнуть  штрафних санкцій.