Ми можемо скільки? Скільки знаємо! (думки тренера вголос)

Їдучи маршруткою з чергового тренінгу в районному центрі зайнятості і будучи під впливом дискусії з безробітними, я згадав афоризм англійського філософа Френсіса Бекона «Ми можемо стільки, скільки знаємо». І мені чомусь захотілося трошки змінити акцент афоризму, так, як це зробив у заголовку цієї статті.

Вже декілька років часто звертаю увагу на той факт, що у складі присутніх безробітних на тренінгах до 50-60% присутніх це молоді люди з вищою освітою. У приватних бесідах вони говорять про те, що одержавши вищу освіту згідно державних стандартів, вони одночасно психологічно не готові до сучасного конкурентного життя. І говорять про те, що на тренінгах вони чують, вивчають і опановують нові для них ідей, думки і поради, які вони не чули під час навчання у вишах.

Якщо зібрати ці висловлювання разом, то вимальовується наступна ситуація. Молоді люди хотіли би засвоїти, але їх практично не вчили наступним сферам знань:

-         Сучасні методи пошуку роботи.

-         Як втриматися на роботі?

-         Планування і реалізація власної ділової кар’єри.

-         Формування власного іміджу.

-         Як розвивати власний інтелект.

-         Як підвищити свою креативність.

-         Як керувати власною фінансовою культурою.

-         Ефективний тайм-менеджмент.

-         Розвиток інтуїції та творчості.

-         Як започаткувати власну справу.

В управлінському аспекті молоді слухачі тренінгів хотіли би навчатись:

-         керувати собою;

-         керувати іншими;

-         ефективно спілкуватись і вирішувати конфлікти;

-         раціонально вести справи;

-         стратегічно мислити;

-         будувати організації;

-         працювати в колективі;

-         застосовувати різні методи управління.

Дехто з учасників тренінгів висловлював думку про те, що коли вони вчилися у навчальних закладах, то вважали, що це і є «інститут щастя». На жаль, реалії виявилися іншими.

Навчальний процес не гарантує всім обіцяного гарного результату. Дуже часто результат проявляється значно пізніше. Згадую про один жарт Альберта Ейнштейна. Одного разу він зауважив: «Отже нарешті я знаю, чому так багато людей у світі охоче рубають дрова, тому що відразу бачиш результат своєї роботи».

Успішними людьми не народжуються. Їх треба вчити, виховувати, тренувати. Життя – це праця, боротьба, конкуренція. Важка боротьба з перемогами та поразками. В цій боротьбі перемагає той, у кого армія мотивована на перемогу, а не на процес. Той у кого реально здійснюється постійний контроль якості життя та діяльності, той, хто закодований від ледарства та безвідповідальності. Хто захоплений діяльністю, що виконує, сам по собі, а не намагається мати зовнішні символи успіху.

Однa з учасниць тренінгу в Самбірському міжрайонному центрі зайнятості висловила думку про свою власну поведінку. Вона вже у дорослому серйозному віці зрозуміла, що з успіх у будь-якій справі неможна досягнути без співробітництва з іншими людьми. В сучасному суспільстві любі серйозні справи виконуються колективно.

Виходячи з маршрутки у Львові я знов згадав, як всі учасники тренінгу взяли ручки і записали у свої нотатки вислів Пітера Друкера, який тільки що почули:

«Потрібно навчитися правильно робити правильні речі».

07.07.2014 - Відпочинок як діяльність і творчість