Шукати роботу в гірських районах на Закарпатті – те саме, що зводити будинок без будь-якого плану

Справа в тому, що вільних вакансій у місцевих центрах зайнятості, рекрутингових агентствах та довідкових центрах, у тому числі в мережі Інтернет – обмаль. А всі, що є – це, здебільшого, сезонні роботи або ж низькооплачувані вакансії. І виходить так, що влаштуватись на певний час можна, але спертись на цю роботу неможливо – через декілька місяців доведеться звільнятись, а платня не дасть змоги накопичити достатній капітал, аби податись у підприємництво, а вистачить тільки на життя протягом робочих місяців, і не більше.

У такій ситуації люди, звісно, нарікають на державу і шукають кращого життя на тих таки сезонних роботах, але за кордоном, адже там хоч гроші можна накопичити. Щиро їх розумію і підтримую у намаганні гідно жити і заробляти, проте ситуація таким чином ніколи не вирішиться.

Основна проблема віддалених гірських районів у тому, що вони практично ізольовані від великих міст. Сьогодні потрібно максимально зосередитись на поліпшенні функціональності громади віддалених гірських районів, інтегруванні її в економіку країни. А для цього треба негайно відремонтувати дороги, налагодити роботу громадського транспорту у районах, сприяти відкриттю нових центрів «зеленого туризму», реалізувати інші необхідні заходи. Проте, дороги – найперше, найважливіше!

Чому? Все просто: люди в гірських районах і самі створили б собі роботу, але вони обмежені поганим з’язком із адміністративними та економічними центрами. Через відсутність транспортного сполучення їм майже неможливо кожного дня їздити на роботу чи займатись будь-якою підприємницькою діяльністю без власного авто.

 Також, не зважаючи на зростання потоку туристів, більшість з них просто не доїжджають до районних «глибинок», в кращому випадку зупиняються в райцентрах чи на турбазах, проте й це не завжди. І все через відсутність налагодженого якісного сполучення та відремонтованих доріг. Адже їздити на авто прямою дорою хоч і пошкодженою – складно і затратно через постійний ремонт авто, а їздити гірськими дорогами, де ще й пошкоджене, чи навіть відсутнє, дорожнє покриття, це – жах, і, звісно, турист  ні на власному авто, ні автобусом туди не поїде.

Так  само практично не можливо розвинути підприємництво: попит відсутній, хто на заробітках, а хто може собі дозволити виключно найнеобхідніше. А без товарообігу, звісно, економіку не піднімеш.

От і маємо, що сьогодні для віддалених гірських районів, в першу чергу, важливо не стільки створити умови для розвитку приватного підприємництва, створити робочі місця для місцевих мешканців, як налагодити інфраструктуру. В іншому випадку ці регіони ще довго будуть депресивними.

24.02.2013 - В сусідів є чому повчитись