Колода в оці

Коли я починала свою тренерську практику (це було у 2000 році), тоді це була нова діяльність на наших теренах. Мало хто про тренінги не лише знав, а й чув про такий вид навчання. Що вже казати про методологію, теорію тренінгу тощо. Пам’ятаю, як ми разом з моїми колегами-початківцями по крихтах збирали вправи для тренінгів, ділилися ними немов скарбами. Досвідчених тренерів поруч з нами не було, тож тренерський досвід здобували самотужки, а проблемні ситуації розглядали та розв’язували на тренерських зборах. Так «методом тику» ми здобували свою майстерність.

Тепер, коли я спостерігаю за моїми колегами, які знаходяться на початку тренінгової кар’єри, то бачу їхні прорахунки, яких припускалася колись і я.

Пригадую один випадок, який колись стався зі мною. Ми разом із моєю колегою проводили тренінг. Розподілили між собою вправи. І домовились: одна вправу проводить, друга їй допомагає. І ось вправу проводить моя колега. Вона дала інструкцію учасникам, і вони почали її виконувати. І тут вийшло непорозуміння. Учасники розтлумачили інструкцію по-своєму - не так, як планувала моя колега. Це була фраза на кшталт «Як Я можу покращити …?» Тренерка сподівалась, що кожен учасник сприйме займенник Я як проекцію на себе, а учасники подумали, що за займенником Я моя колега мала на увазі себе. І вони почали говорити, як моя колега може щось там покращити. Виникла заминка, було очевидним, що учасники почуваються зніяковіло. Я вирішила «розрулити» ситуацію і звернулась до присутніх: «Вочевидь, моя колега не до кінця чітко сформулювала завдання. Скоріше за все, вона хотіла сказати…» і дала інше формулювання завдання. Учасники з ентузіазмом почали виконувати справу, а колега підійшла до мене впритул і на вухо гнівно прошепотіла: «Як ти могла при всіх сказати, що я щось зробила не так?»

Я була вражена. Для мене завжди пріоритетом були учасники. І коли я щось сама робила не так, я легко визнавала свою помилку перед усіма і тут же її виправляти. А виявилось, що інші тренери можуть реагувати інакше.

Тоді я зрозуміла, що незважаючи на те, що я і мої колеги робимо одну справу, усі ми різні. В нас різний досвід, різні характери, різні підходи до професійної діяльності. І не можна вказувати на помилки твоїх колег перед учасниками тренінгу. Хочеш – говори про свої (хоча і цього не варто робити). Те, що є очевидним для мене, може не помічати інший тренер і навпаки.

Тому про це потрібно говорити. Важливо давати колегам зворотній зв'язок. Конструктивний та щирий. Це на користь усім. Бо, як кажуть, в чужому оці піщинку бачиш, а в своєму – колоди не помічаєш.

Тепер я думаю – як ми, тренери ГК «Територія Бізнесу» можемо допомагати одне одному підвищувати свою тренерську майстерність? Можливо для цього варто об’єднати наш тренерський досвід і унормувати його? А ще виділяти певний час на зборах тренерів для надання зворотнього зв’язку? Що скажете?

24.07.2014 - Поповнення власної енергії

19.05.2014 - Мозковий штурм та фасилітація: подібності та відмінності

17.04.2014 - Вправа на подолання стереотипності мислення

08.10.2013 - Тренінг для працівників Служби Зайнятості Волинської області

29.09.2013 - ДЯКУЮ!

27.09.2013 - Правила – «рятівне коло» на тренінгу