«НОВА РАДІСТЬ СТАЛА»

Львів готується до Різдва. І якщо у нашому місті спромоглися лише поставити новорічну ялинку, то тут уже на повну вирує різдвяний ярмарок з солодощами та сувенірами, з динаміків лунають колядки та щедрівки, дітвора заходить на гостини до будиночку Святого Миколая, ну а весь змерзлий люд (на вулиці десь -10) гріється гарячим глінтвейном та смаженими ковбасками.

І ось у цю святкову атмосферу занурилися і ми – учасники ІІ конференції тренерів групи компаній «Територія бізнесу». Ми знали, що у програмі був запланований майстер-клас. Обговорювали, що то має бути, але навіть у своїх здогадках не припускали, що будемо малювати ікони у Національному художньому музеї Львова. Переконана, що багато хто з моїх колег спочатку подумали те ж саме, що і я. Класу з п’ятого, почувши компетентну думку вчительки малювання, я знаю, що не вмію малювати. Тому будь-які мистецькі студії викликають у мене лише занепокоєння. Але завдяки професіоналізму та терплячості працівників музею процес, як-то кажуть, пішов.

Кожен старанно обводив свою іконку, час від часу зазираючи, як справи у сусідів. По ходу зав’язалась невимушена розмова. Ми хвалилися покупками, і найбільший інтерес викликали зроблені із сіна (з особливої, другого покосу трави - отави) кругленькі баранці. І чи то всіх так захопило малювання, чи то голову запаморочив знайомий з дитинства запах сіна, але у розмові поволі почали згадувати дитячі роки, щось розказувати про сімейні звичаї, і за столом запанував особливий святковий дух.

Одна знана українська журналістка сказала, що насправді люди в Україні діляться залежно від того, було чи ні у їх дитинстві Різдво. Моє дитинство припало на атеїстичні радянські часи. Зараз зі сміхом згадую, як я, десятирічна піонерка, доводила своїм віруючим дідусю та бабусі, що Бога немає, адже людина літала у космос. Але саме завдяки їм, моїм скаліченому війною дідусеві та неписьменній бабусі, які народилися у 20-ті роки, пережили два голоди, війну, знали лише рабську працю у колгоспі, у моєму дитинстві було Різдво.  

Щороку ми усією сім’єю приїздили на Різдво у село. Напередодні дідусь йшов до найближчого лісу, щоб зрубати ялинку чи сосну. Потім з горища діставали велику, як тоді здавалося, картонну коробку зі старими скляними іграшками та різнокольоровими гірляндами-шишечками і прикрашали ялинку. Ставили ватного Діда Мороза (такі, напевно, були майже у кожній родині). Пригадую, що мене найбільше цікавило, що ж у тому червоному мішку, якого Дід Мороз міцно тримав у руці. У підлітковому віці я нарешті вдовольнила свою цікавість – у тому мішку був лише нарізаний папір.

А тим часом бабуся накривала святковий стіл. Думаю, більшість господинь добре знають, що справжні українські святкові страви потребують чимало часу, то ж готуватися починали за кілька днів до Різдва. На голодну кутю обов’язково, крім власне куті, варили холодну юшку, на саме Різдво на столі були домашня ковбаса з власного кабанчика, холодець, пироги з маком.

На свято чекали посівальників. У той час не прийнято було відкрито це робити, то ж колядували переважно сусідські діти або родичі. І хоча найчастіше лунало загальновідоме «дайте, дядьку, п’ятака», але й це додавало святу веселощів.

Найбільше, що дає нам святкування Різдва у дитинстві, це спогади на довгі роки. Коли дідусеві було за вісімдесят - вже у незалежній Україні - він згадував, як святкував Різдво зі своїм дідом. Це було ще до колективізації, моєму дідусеві було років п’ять-шість. Він зі своїм батьком приїхав до діда на хутір. Дід завів його до комори, де з жердин звисали кільця копченої домашньої ковбаси, та пригостив солодкою домашньою наливкою. А потім був голод. Але попри важке життя, вони з бабусею, проживши майже 55 років разом та виростивши шістьох дітей, зберегли у своїй родині традицію святкування Різдва. Можливо, саме завдяки цьому, я, вже ставши дорослою, більше полюбляю дивитися різдвяні мелодрами, аніж «Іронію долі» чи Галкіна з Кіркоровим на усіх каналах. І спокійно обходжуся без тазика олів’є на святковому столі…

Майстер-клас закінчився. Ми, майже як малі діти, хвалилися своїми іконками та розглядали чужі. Здається, усі залишилися задоволеними.

29.05.2015 - Техніка «Колесо життя»

30.04.2015 - Як вибрати тренінг: поради потенційним учасникам

12.12.2013 - Тест, що характеризує вашу особистість: КАЗКОВА МАНДРІВКА

10.04.2012 - Чи можна зурочити майбутнє?

29.12.2011 - 86400 …