Блоги
10.04.2012 14:56
Майстренко Тетяна
Чи можна зурочити майбутнє?
Нині доволі розповсюджені тренінги особистісного зростання. Популярними на таких тренінгах є завдання на цілепокладання та планування майбутнього.
Я з цією метою пропоную учасникам тренінгу вправу «Картина майбутнього» (Малкина-Пых И.Г. Психосоматика: Справочник практического психолога. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 992 с.). Кожному пропонується описати, яким буде його життя через п’ять років: «Ким Ви будете через п’ять років? Де Ви будете жити? Яку роботу Ви будете мати? Який буде Ваш щомісячний дохід? Чого Ви навчитеся, яку освіту Ви отримаєте? Який буде Ваш настрій? Яке буде Ваше здоров’я? Якими будуть Ваші стосунки з людьми? Як Ви будете проводити свій вільний час? Чого ще Ви хочете досягнути? Тепер визначте, що Ви маєте зробити протягом року (протягом кожного з п’яти років), щоб досягнути цих цілей».
Особливість завдання полягає у тому, що відповіді на ці питання потрібно писати у теперішньому часі, так, ніби бажане вже досягнуто: «Я маю… У мене є… Я роблю… Я можу…». Саме по собі виконання завдання не викликало особливих труднощів, однак на етапі озвучування частина учасників тренінгу відмовлялася це робити, мотивуючи таким чином: «Якщо скажеш, то це не збудеться».
Погодьтеся, це доволі розповсюджений у нашому суспільстві страх зурочити майбутнє, розповівши про свої наміри. Напевно, дехто з Вас розділяє ці побоювання, або Ви маєте знайомих, які дотримуються схожої думки.
Чим це обумовлено? Якщо не вдаватися до аналізу цього явища з позицій різноманітних психологічних теорій, то одне з перших пояснень, що спадає на думку, таке: люди успішні, впевнені охоче діляться своїми планами, тоді як неуспішні та невпевнені бояться про це говорити, щоб не зурочити. Однак вивчення біографій чи інтерв’ю відомих людей та й просто мої життєві спостереження не завжди підтверджують цю тезу. Нерідко можна знайти приклади, коли успішні, розумні, впевнені в собі особистості є не менш забобонними та відмовляються обговорювати на загал свої плани: «Ну от коли збудеться, тоді й розкажу». При чому в одних це стосується професійної діяльності, в інших особистого життя, або ж першого та другого водночас.
А, можливо, вся справа у якихось ментальних особливостях українців. Для порівняння, у США (якщо вірити фільмам) при звістці про вагітність намагаються придбати якомога більше речей для майбутнього малюка. А у нас це вважається поганою прикметою, і всі покупки робляться вже після народження дитини.
А яка ваша думка з цього приводу? Чи варто обговорювати плани на майбутнє? А може справедливою є приказка «Хочеш розсмішити Бога, розкажи про свої плани»?
29.05.2015 - Техніка «Колесо життя»
30.04.2015 - Як вибрати тренінг: поради потенційним учасникам
12.12.2013 - Тест, що характеризує вашу особистість: КАЗКОВА МАНДРІВКА
25.01.2013 - «НОВА РАДІСТЬ СТАЛА»
29.12.2011 - 86400 …
Методологія та практикум
.jpg)
Юра, дякую за цікавий коментар. Я у своїй замітці аж ніяк не збиралася торкатися питання невидимого духовного світу, бо це тема надзвичайно делікатна і думки людей з цього приводу сутєво різняться. Щодо приказки про дурня, то з нею згодна. Але мене більше цікавило, чому ми нерідко відмовляємося приймати щось хороше. Може дійсно боїмося випробувань, які за цим можуть послідувати.
Дякую за коментарі англійською. Вона у мене не дуже хороша, але здається написали щось схвальне.
Юра, дякую за цікавий коментар. Я у своїй замітці аж ніяк не збиралася торкатися питання невидимого духовного світу, бо це тема надзвичайно делікатна і думки людей з цього приводу сутєво різняться. Щодо приказки про дурня, то з нею згодна. Але мене більше цікавило, чому ми нерідко відмовляємося приймати щось хороше. Може дійсно боїмося випробувань, які за цим можуть послідувати.
Дякую за коментарі англійською. Вона у мене не дуже хороша, але здається написали щось схвальне.
"Вначале было слово..." Всякий раз когда ты что-то декларируешь своими словами ты утверждаешь это в невидимом духовном мире и тут же приходят испытания и проверки и тот, кто не сгибаясь будет идти до конца - увидит своими глазами исполнение планов. Необходимо говорить о конечной цели! Этим ты дополнительно мотивируешь себя и свою команду, необходимо провозглашать, но и также необходимо каждое слово подкреплять конкретным действием! У нас есть масса поговорок и пословиц на эту тему: "если на ребенка сто раз сказать дурак - дураком и станет"... Проблема в том, что страх разрушает весь положительный эффект от провозглашения... Люди говорят: ладно, я попробую сказать, но я знаю, что ничего не получится. И потом радостно сообщают:" Я же ГОВОРИЛ, что ничего не получится!А Таня молодец! Тема хорошая, актуальная и распространенная.
Шановні колеги. Дякую вам за коментарі. Можу погодитися фактично з кожним твердженням, хоча вони і з "різних опер".
а я вважаю, що не в тому суть, ділитися чи не ділитися... наполегливість, зусилля, впевненість і частково його величність Випадок (вміти його побачити і відчути!) і бажання досягати запланованого - цього достатньо. А ділитися чи не ділитися планами - як на мене діло останнє))
Коли я здобувала свою другу освіту психолога, то викладач, яка читала нам курс "психологічне консультування", казала: якщо до вас на консультацію прийшов клієнт з наміром вирішити якусь із своїх проблем, але на УСІ намагання знайти вирішення цієї приоблеми відповідає, чому даний шлях є неможливим для втілення, тоді це означає лише одне - насправді ця людина НЕ БАЖАЄ вирішувати проблему. Бо вона чимось клієнта влаштовує.
Гадаю, що ситуація на тренінгу, яку ви, Тетяно, описали, саме з такої "опери". Бо що означають слова "Якщо скажеш - то це не збудеться"? Це чистої води відмазка. Цих людей влаштовує їхня теперішня ситуація з їхнім життям (хоча вони це активно заперечують на словах). Адже для того, щоб реально змінити своє життя, потрібно діяти. А саме цього вони і не бажають. Ось і вдаються вони до такої собі "раціоналізації" із зуроченнями.
Ты очень точно подметила, Татьяна:)Часто люди предпочитают не делиться планами на будущее-они сначала делают, а потом рассказывают. Возможно потому, что у нас "страна советов" - каждый считает своим долгом дать совет как сделать правильно или отговорить (потому что планы не правильные).
Но есть и другие индивидуумы- они свои планы с удовольствием декларируют, и при этом ничего больше не делают - просто бросают слова на ветер.
Думаю, что если планами не делиться, то больше сил останится на их реализацию.
Дуже цікава тема. Замислилась. При моїй особистій забобонності, я ніяк не накладаю забобони на цілепокладання. Я перший раз чую, що учасники тренінга не бажають обговорювати свої плани. Хоча...я даю цілепокладанні як індивідуальну роботу, а обговорення йде не про зміст плану, а про відношення до цілепокладання, мрій, важливість деталізації,амбітність, екологічність, силу бажання і таке інше. Ще цікаво, що в мене на портреті автора статті Анеля Мікеріна, а стаття належить Майстренко Тетяні.
Додати новий коментар