Блоги
25.06.2012 15:03
Ман Денис
Єдиний у світі – чи горді МИ того?
Я народився і виріс у столиці Турянської долини – мальовничому селі Тур’ї Ремети, що на Перечинщині (Закарпаття). Це чудове, славне і культурно, і мистецьки, і історично село має чим похизуватися. Пам’ятники, вилиті на місцевому ливарному заводі (нині його немає), прикрашають історичні архітектурні споруди не лише краю, але присутні навіть за межами України.
Французькі солдати принесли сюди традицію їсти жаб’ячі лапки, і саме ця страва стала родзинкою реметян та вабить сюди поціновувачів французької кухні.
Слава про кінні перегони, які проводилися тут в далекому минулому, ще й сьогодні витає не лише поміж населення, але й має відлуння далеко в Європі.
Народні ремесла, цікава говірка, доброзичливі люди, славні вихідці з Тур’їх Ремет – всього навіть не перелічити.
Але справжнім символом села, безперечно, по праву вважається пам’ятник простому листоноші Федору Фекеті. Звичайний поштар, людина без статків і особливих статусів сьогодні увічнена в емблемі села та закарбована в пам’яті народу, манить не одного туриста. Сріблястий барельєф, вмурований в стіну православного храму, ніби туристична візитка Ремет.
Вдячні односельчани за відважну, небезпечну роботу, яку виконував Фекета щодня (десятки кілометрів від села небезпечними лісами, бездоріжніми гірськими просторами, через річки поштар доставляв кореспонденцію завжди вчасно, без затримок і повністю) увіковічнили його імя.
…Ніде в світі більше такого немає.
Та чи горді ми з того? Чи цінуємо?
Дивує той факт, що чимало співвітчизників і нащадків славетного поштаря не знає його історії, ба навіть не чули про нього! А більшість із них – молодь, тобто ті, хто повинен передати наступному поколінню традиції, звичаї та історію.
Недавно натрапив на якийсь форум в мережі Інтернет, де люди з різних країн обговорювали цікаві визначні місця. Дуже приємно було знайти там НАШОГО листоношу. А дехто тут, поряд, про нього навіть не знає…
«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього!»
31.03.2015 - Життя без кордонів. Об’єднання зусиль
10.12.2014 - Декілька правил щодо написання резюме
10.07.2014 - Як знайти відповіді на запитання?
14.05.2014 - Хочеш бути успішним – відповідай вимогам часу!
27.03.2014 - Як з користю скоротити час?
11.03.2014 - Що відбувається у тренера?
Методологія та практикум
.jpg)
Денисе,повністю з вами згодна. Була в Німеччині і там в одному глухому селі було 2(!) музеї,а у наших селах немає гавіть клубу для молоді,а про історію годі вже казати...
Дякую дівчата за підтримку!
Таню, 5 років - це давно. варто ще раз відвідати.
)))
Повністю з тобою згодна, Денисе. Нас, чомусь, більше тягне десь-кудись, ми тратимо чималі гроші за можливість знайомства з видатними місцями у всьому світі, а своіх власних не знаємо, не цінуємо, не бережемо...
Сама тим грішна,- об,іздила пів світу, а коли стало питання, як організувати пізнавальний і корисний досуг гостям у себе на батьківщині, то була здивована і приємно вражена тим, скільки всього цікавого у мене під носом: розкопки старовинного міста СУРОЖ(часів трипільськоі культури),Австрійський Форт з підземними ходами(с. Тараканів),кордон Австро-Угорського князівства... Я вже не говорю про Острозький і Дубенський замки - і все це у 40км. зоні Рівного. Одним словом, соромно і за себе і за співвітчизників, що не приділяємо достойноі кількості часу,аби популяризувати власну історію, власні надбання, а разом з тим і Український туризм.
Це дуже гідно - ставитися з повагою до своєї батьківщини та Батьківщини. Років 5 тому була на Закарпатті. Це справді щось особливе, згадується й досі.
Додати новий коментар