Адаптація молоді до професійної діяльності

Професійна адаптація є третьою стадією професійного становлення особистості. Характеризується не лише пристосуванням, але й входженням до активної діяльності. Для молодого фахівця професійна адаптація – це засвоєння професійних і соціальних функцій, активне включення в життя трудового колективу [6, с.29– 30].

У самій професії як об'єктивній реальності закладений подвійний зміст: Професія як результат приватного чи одиночного розподілу праці належить діючому виробництву. На суб'єктивній стороні знаходиться сукупність певних знань, вмінь, навичок, а на базі виробництва – певний вид трудової діяльності, у процесі якого використовуються ці знання, вміння, навички. Як зазначає  Є.А. Клімов, професія характеризується комплексом виробничих соціальних функцій, певним змістом і характером праці, рівнем заробітної платні, можливостями просування по службі. Поняття професії, включає не тільки ступінь підготовки, але й форму соціального визнання, засоби реалізації професіональних знань та навичок в конкретних умовах виробництва. Професійна адаптація, таким чином, має як об'єктивний, так і суб'єктивний моменти діяльності [4, с.11–13]. На думку дослідників, для молодого спеціаліста, характерним є відсутність професійного досвіду. Правильність вибору професії ще не стала об'єктом практичної перевірки, сам цей вибір трактується як попередній. Тому завжди є можливість переходу молодого працівника в іншу професійну групу. Очевидно, ступінь відповідності суб'єктивних та об'єктивних моментів професійної адаптації значною мірою визначається тим, наскільки посада, яку займає працівник, відповідає його соціально-професійній орієнтації [4].

Опанування особистістю процесом професійної праці досягається лише в тому випадку, коли праця відповідає природі людини, потребам у професійній самореалізації, активним і стійким властивостям особистості як професіонала.

В.С Мерлін виділяє два основних критерії такого опанування: 1) рівень опанування особистості до діяльності тим вищий та успішніший, чим більше вона відповідає соціальним потребам, нормам, чим більше вона успішна; 2) рівень опанування тим вищий, чим більше діяльність задовольняє особистість і сприяє її розвитку [10, с. 98 – 104]. Ці ознаки опанування тісно пов'язані між собою. Якщо діяльність недостатньо успішна, то негативна оцінка може стати джерелом глибокого незадоволення особистості. Якщо особистість не задоволена своєю діяльністю, то це може призвести до низької продуктивності праці. Базовими характеристиками адаптованості працівника на виробництві є його включення у трудову діяльність і його емоційне самопочуття. У такому випадку важливим моментом стає індивідуальний підхід до молодого спеціаліста, використання соціально-психологічних методів допомоги, завдяки яким працівник легше адаптується до нових вимог зовнішнього середовища, що, безумовно, має позитивний вплив на ефективність виконуваної роботи.

Якщо умовно виділити етапи, які доводиться пройти молодому спеціалісту в період адаптації, то можемо відзначити так звану первинну адаптацію, коли індивід звикає до своєї нової соціальної ролі «працівника». Період первинної трудової адаптації завершується в основному протягом перших двох років, коли працівник набуває кваліфікацію, оцінює можливості, перспективи просування по службі, знаходить місце у колективі тощо.

Наступним важливим етапом для молодого спеціаліста є організаційна адаптація, яку розуміють як освоєння молодими працівниками режиму праці та відпочинку, трудового розпорядку, входження у трудовий ритм колективу, усвідомлення вимог трудової дисципліни. Цей етап адаптації проходить паралельно із первинною адаптацією, проте включає в себе ширше коло зовнішніх умовностей, до яких має призвичаїтись молодий працівник.

Наступним етапом у професійній адаптації виділяють виробничу адаптацію. На даному етапі молодий спеціаліст, випускник ВНЗ, засвоює технологічні особливості роботи, що виконується ним, поглиблює свої знання та відпрацьовує професійні навики. Варто пам’ятати, що термін адаптації для кожної людини є індивідуальний. Індивідуальною є і форма адаптації, якщо молодий працівник активно шукає шляхи виходу із складних ситуацій, долаючи таким чином нестабільність, і змінює середовище, тоді можна говорити про активну адаптацію; якщо ж зовнішнє середовище домінує над молодим спеціалістом, змінюючи його стиль поведінки, – тоді йдеться про реактивну адаптацію. Звичайно, легше і швидше адаптуються ті молоді фахівці, які самі адекватно, з врахуванням реалій професійного середовища обирають, як себе поводити і які дії потрібно чинити, щоб відчувати себе якомога комфортніше у незвичних умовах професійної діяльності.

Відповідно до того, як відбувається процес адаптації до професійної діяльності, виділяють такі показники адаптованості. Так, В.Г. Подмарков пропонує вважати показником високої адаптації: 1) малі часові затрати, що випускник витрачає на досягнення ефективних результатів виконання власної трудової діяльності чи навчання, 2) необхідні якісні та кількісні показники щодо нормативної виробничої діяльності, 3) активну особистісну позицію спрямовану на реалізацію виробничих завдань, що покладені трудовий колектив. Низький же рівень адаптації виражається у повільному опануванню випускником функціональними правами і обов’язками, визначеними штатною посадою та незадовільними особистими результатами праці [11, с. 4– 9].

Інший дослідник,  М. І . Магура [9, с. 49 – 51] рекомендує використовувати більш диференційовані критерії для оцінки успішності адаптації молодих фахівців до професійної діяльності. Він наголошує, що професійна діяльність не повинна викликати відчуття напруги, страху чи невпевненості;

· необхідно відводити певний час для засвоєння нового об’єму знань та навиків;

· доцільно відсторонено спостерігати за процесом входження випускника у нову професійну роль;

· порівнювати вимоги вищої, керуючої ланки до найманих працівників відповідного рівня із адаптаційними можливостями випускника щодо опанування професією;

· створювати умови, за яких після успішного процесу адаптації, молодий спеціаліст може визначати свої професійні перспективи [9, с.123 –  124].

Таким чином можна констатувати, що кожний студент-випускник наділений внутрішніми адаптаційними ресурсами і можливостями, проте, залежно від рівня професійної підготовленості у вузі, формування «Я» як професіонала, відповідної професійної мотивації, соціального стану, конкретних життєвих обставин тощо, використання цих можливостей є більш чи менш обмеженим. Отже, адаптаційні можливості студентів-випускників до професійної діяльності залежить від їх реальної оцінки, яка забезпечує формування не тільки внутрішньої готовності до свідомої і самостійної професійної діяльності, а й  життєвий  та особистісний розвиток. Також, підвищенню адаптації до професійної діяльності сприятимуть певні зовнішні чинники (ситуація на ринку праці, стан безробіття тощо), які виступають потужним фактором швидкої адаптації молодих фахівців до вимог  трудового середовища.

Водночас, ця проблема потребує подальшого вивчення і дослідження.Зокрема, слід продовжувати роботу з вивчення оптимальних соціально-психологічних шляхів та методів кар’єрного зростання,  підвищення професійної майстерності і кваліфікації студентів-випускників, що успішно адаптувалися до нових умов життя і праці та питань психокорекції їх внутрішніх психічних станів у зв’язку зі зміною режиму, обсягу та труднощів професійної діяльності.

Література:

1. Вища освіта України і Болонський процес: Навч. посібник / За ред. В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 348 с.

2. Каземіренко В.П. Програма дослідження психосоціальних чинників адаптації молодої людини до навчання у ВНЗ та майбутньої професії// Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 6 – С. 76–78.

3. Психология в управлении человеческими ресурсами: Учебное пособие / За ред. Т.С. Кабаченко. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с.

4. Климов Е.А. Как выбрать профессию. – М.: Просвещение 1999.– 151с.

5. Кон И.С. Психология ранней юности. – М.: Просвещение, 1999.– 216 с.

6. Кудрявцев Т.В., Шегурова В. Ю. Психологический анализ динамики профессионального самоопределения личности // Вопросы психологии. – 1998. – № 2. –С.51–59.

7. Ляхова І., Учитель О. Використання системного аналізу процесу адаптації студентів-першокурсників // Рідна школа. – 2001. – № 1. – С. 61– 63.

8. Макаренко Н.В., Вороновская В.И., Панченко В.М. Связь индивидуальных психофизиологических свойств с успешностью обучения в вузе// Психологический журнал. – 1991. – Т.12 –№ 6. – С. 98 –104.

9. Магура М.И., Курбатова М.Б.// 2-е изд., перераб. и доп. М.: Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2002. –176с.

10. Мерлин В.С. Проблемы экспериментальной психологии личности // Проблемы экспериментальной психологии личности. –Пермь, 1970. – 179с.

11.  Подмарков В.Г. Введение в промышленную социологию. М.: Мысль, 1973. – 247 с.

12.  Шебанова С. Г. Анализ образа «я» в исследовании феномена агрессии у студентов // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. – № 1. – С.31–34

28.12.2017 - Особистість безробітного: міфи та реальність

29.12.2014 - Проблема професійної адаптації та професійної самосвідомості в молоді

20.10.2013 - Інтеграція та інклюзія – «за» чи «проти»

28.02.2013 - «Мафія глухих» в «обробці» мас-медіа