Проблема професійної адаптації та професійної самосвідомості в молоді

Сьогодні в Україні сфера вищої освіти знаходиться на етапі модернізації, головне завдання якої є вдосконалення системи підготовки сучасних висококваліфікованих фахівців та забезпечення успішної адаптації студентів-випускників допрофесійної діяльності. 

Торкаючись проблем, які стосуються адаптації студентів до умов зміни зовнішнього середовища, а саме: реформування вищої школи, введення Болонської системи освіти, розвиток інноваційних технологій навчання тощо, можна відзначити дві кардинально різні ситуації: з одного боку, реформування покликано полегшити адаптацію студентів до професійного середовища та діяльності, даючи можливість по закінченню навчання успішно працювати за фахом; з іншого – призводить до зростання внутрішньої психічної напруги через зміну змісту навчальної діяльності, підвищення її практичної спрямованості, зростання ролі самостійності, творчості, креативного ставлення до набуття знань, формування відповідних навичок і вмінь, що вимагає додаткових зусиль від особистості студента. Тому успішна адаптація до змінених соціальних умов та майбутньої професійної діяльності є нагальною проблемою для кожного випускника ВНЗ.

Проблема адаптації до умов оточуючого середовища, зокрема, до професійної діяльності, є однією з актуальних у сучасній педагогіці та психології. Поняття «адаптація» – одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме її механізми, вироблені в результаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища. Упродовж усього життя людині доводиться адаптуватись до різних ситуацій.

Основними суб’єктами адаптаційної взаємодії  постають людина і природа, людина і соціум. Адаптація в соціумі – це засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства загалом і досвіду  професійного середовища, зокрема. Успішна адаптація до професійної діяльності – запорука професійного розвитку і зростання молодого фахівця. Термін «адаптація» має не лише загальнонауковий, а й системно-дисциплінарний характер. Враховуючи дані інших наук про природу адаптаційних процесів,  психологія  розробляє   свій специфічний аспект.

На думку Балла Г.О. «діяльність суб'єкта, функціонування його як особистості можуть бути описані у вигляді системи адаптивних процесів, кожний з яких розгортається в межах певної психологічної адаптації». Психологічна адаптація до професійної діяльності розуміється як один із провідних чинників і як необхідна  умова  професійної самореалізації. Психічна адаптація – це процес взаємодії особистості із професійним середовищем, при якому особистість має враховувати його особливості та активно взаємодіяти з ним, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб.

У процесі адаптації до професійної діяльності, а саме формуванні, становленні індивіда як професіонала, людина адаптується до трудового колективу, технологій і техніки виробництва, стилю керівництва та спілкування в професійному середовищі тощо. В процесі трудового життя випускник освоює різні форми професійної діяльності, що дозволяє інтегруватися в різні  системи професійних відносин, здійснювати їх на відповідному рівні. Метою  адаптації є потреба у досягненні двох протилежних цілей – злиття з професійним середовищем та виділенні свого «Я» у якості професійно самодостатнього активного суб’єкта діяльності. Саме в момент становлення молодої людини як професіонала, її професійного «Я – образу», особливої актуальності набирають чинники, які впливають та сприяють професійній самореалізації, яке відбувається на фоні формування професійного досвіду особистості, включенням його в «професійне Я» індивіда.

В.П. Каземіренко, аналізуючи психолого-педагогічну проблематику професійної адаптації,  виділяє такі її види:

 – професійну адаптацію у виші – процес прилучення особистості до професії, який виражається в надбанні професійних знань, умінь, навичок, необхідних для майбутньої діяльності. Це зумовлюється  вивченням та опануванням структури підготовки фахівця відповідного рівня, загального змісту та окремих компонентів навчального процесу;

 – дидактичну адаптацію – яка полягає у адаптації випускників до обраної професійної діяльності та системи підвищення професійної кваліфікації. Ефективність адаптації залежить: від гармонійного зв'язку інтересів і методів навчання у ВНЗ та на підприємстві, в установі; від рівня професійної самостійності та творчого мислення, які стали невід ємними  рисами особистості; від достатньої зорієнтованості в професії й стійкого бажання нею оволодіти;

 – соціально-психологічну адаптацію – комфортне входження в  трудовий колектив, налагодження оптимальних ділових стосунків з колегами по праці, спеціалістами і менеджерами, формування особистісного професійного стилю поведінки та діяльності [2, с.76 – 78].

Випускнику іноді важко здійснити належний професійний вибір без усвідомлення результатів або ж перспектив своєї діяльності, тож важливим моментом у ефективній професійній адаптації виступає професійна самосвідомість.

Щодо розуміння поняття професійної самосвідомості існує кілька трактувань. Б.Д. Поригін вважає, що професійна самосвідомість – це усвідомлення людиною своєї належності до певної професійної групи [5]. В.Д. Брагінау визначенні професійної самосвідомості основний наголос робить на пізнанні та оцінюванні власних професійних якостей,і на ставленні індивіда до них[5]. П.А. Шавір трактує це поняття, як вибіркову діяльність самосвідомості особистості, котра підпорядковується завданням професійного самовизначення, і зазначає про необхідність усвідомлення індивідом себе як суб’єкта власної професійної діяльності [цит. за: 3].Така різноманітність у визначеннях „професійної самосвідомості” не суперечить одне іншому, а лише доповнює це поняття, вказуючи на багатогранність даного визначення.

Важливим чинником успішної адаптації студентів-випускників до професійної діяльності виступає професійне самовизначення. Процес професійного самовизначення зумовлений розширенням і поглибленням творчої, суспільно-корисної (трудової, пізнавальної, ігрової, комунікативної) діяльності особистості, формуванням ділової культури та культури праці тощо. Досліджуючи професійне самовизначення можна виділити три основних підходи.

Сутність першого підходу полягає в тому, що професійне самовизначення розглядається у вузьких, чітко визначених рамках, як суттєвий і невід’ємний компонент індивідуального професійного становлення особистості. Як вважає Т.В. Кудрявцев професійне становлення особистості проходить 4 стадії  свого розвитку: формування професійних намірів; професійне навчання; професійну адаптацію; часткову або ж повну реалізацію особистості у своїй професії [6, с. 51–59].

Другий підхід до вивчення професійного самовизначення розроблявся  І.С. Коном, який виділив, у якості одного з його основних показників морально-психологічну зрілість, вміння працювати заради майбутнього. Згідно з цим підходом, найважливішим аспектом становлення «Я» є формування життєвих планів особистості. У процесі становлення життєвих планів відбувається диференціація і конкретизація мотивів та цілей, після чого поступово вимальовується більш чи менш орієнтований на дійсність план [5]. На думку автора, схильності, здібності та інтереси приймають участь лише на першому етапі вибору професії. У своїх роботах І.С. Кон надає особливого значення зв’язкам між загальним соціальним розвитком особистості та її професійним самовизначенням.

Є.О. Клімов, аналізуючи професійне самовизначення, розглядає етапи цього процесу, зміни професійно-орієнтованих зв’язків і індивідуально-психологічних особливостей індивіда. Саме це і поклало основу для третього підходу у вивченні професійного самовизначення, яке можна розглядати через два взаємопов’язаних, проте, різних рівня: гностичному (у формі перебудови свідомості, включаючи самосвідомість) і практичному (у формі реальних змін соціального статусу, місця людини у системі між людських стосунків) [4].

У працях С.Н. Чистякової професійне самовизначення пов’язується із всебічним розвитком особистості та її суспільною активністю. Вибір професії є не лише наслідком, але й причиною активізації процесу розвитку особистості. Професійне самовизначення розглядається в його віковій й індивідуальній динаміці. Так, вибір професії у підлітковому віці може виявитись актом наслідування товаришам, батькам, або ж може бути зумовлений інтересом.

З огляду на вікові особливості професійне самовизначення можна поділити на ряд етапів, тривалість яких варіюється.

I етап – дитяча гра – під час якої дитина приміряє на себе різноманітні професійні ролі та програє окремі елементи пов’язаної з ними поведінки.

II етап – підліткова фантазія – коли підлітки, мріючи, бачать себе представником тієї чи іншої привабливої професії.

III етап –вибір професії – цей етап триває протягом підліткового та частини юнацького віку, до моменту вступу у вищий навчальний заклад та протягом одного-двох років навчання у ВНЗ. Різні види діяльності на початку оцінюються під кутом зору інтересів юнака („ Я люблю історичні романи, стану істориком”), а згодом у площині його здібностей („ Мені добре вдається математика, чи не зайнятись нею?”) і врешті з огляду на систему цінностей („ Я хочу допомагати людям, стану психологом” або ж „ Моя основна цінність і потреба – гроші. Яка професія принесе найвищий прибуток?”). Поруч із цим відбувається консолідація і диференціація інтересів, здібностей, цінностей, боротьба мотивів, при цьому молода людина знаходиться у нестійкому стані, стані непевності і часто тривоги, що безумовно впливає на емоційно-вольову сферу і часто може призвести до когнітивних коливань. Саме у такий період стають помітними адаптаційні можливості молодої людини відносно нестабільного та часто суперечливого зовнішнього середовища.

І останній IVетап – практичне ухвалення рішення – це етап власне вибору професії, яку людина прагне здобути [3, с. 114 – 115].

Отже, основним завданням професійного самовизначення є реальна оцінка власних адаптивних можливостей, які забезпечать формування внутрішньої готовності до свідомої і самостійної побудови, корекції і реалізації перспектив свого розвитку (професійного, життєвого і особистісного). Професійне самовизначення виступає найбільш потужним чинником професійної адаптації.

Література:

1. Вища освіта України і Болонський процес: Навч. посібник / За ред. В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 348 с.

2. Каземіренко В.П. Програма дослідження психосоціальних чинників адаптації молодої людини до навчання у ВНЗ та майбутньої професії// Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 6 – С. 76–78.

3. Психология в управлении человеческими ресурсами: Учебное пособие / За ред. Т.С. Кабаченко. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с.

4. Климов Е.А. Как выбрать профессию. – М.: Просвещение 1999.– 151с.

5. Кон И.С. Психология ранней юности. – М.: Просвещение, 1999.– 216 с.

6. Кудрявцев Т.В., Шегурова В. Ю. Психологический анализ динамики профессионального самоопределения личности // Вопросы психологии. – 1998. – № 2. –С.51–59.

7. Ляхова І., Учитель О. Використання системного аналізу процесу адаптації студентів-першокурсників // Рідна школа. – 2001. – № 1. – С. 61– 63.

8. Макаренко Н.В., Вороновская В.И., Панченко В.М. Связь индивидуальных психофизиологических свойств с успешностью обучения в вузе// Психологический журнал. – 1991. – Т.12 –№ 6. – С. 98 –104.

9. Магура М.И., Курбатова М.Б.// 2-е изд., перераб. и доп. М.: Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2002. –176с.

10. Мерлин В.С. Проблемы экспериментальной психологии личности // Проблемы экспериментальной психологии личности. –Пермь, 1970. – 179с.

11.  Подмарков В.Г. Введение в промышленную социологию. М.: Мысль, 1973. – 247 с.

12.  Шебанова С. Г. Анализ образа «я» в исследовании феномена агрессии у студентов // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. – № 1. – С.31–34

28.12.2017 - Особистість безробітного: міфи та реальність

29.12.2014 - Адаптація молоді до професійної діяльності

20.10.2013 - Інтеграція та інклюзія – «за» чи «проти»

28.02.2013 - «Мафія глухих» в «обробці» мас-медіа