Особистість безробітного: міфи та реальність

Незалежність України принесла Свободу Совісті, Духу, Вибору, Віросповідання та ще багато інших благ. Водночас руйнування старої Системи державного управління призвела до руйнування економіки країни, що породило такий феномен, як «безробіття», до якого українці, які жили і працювали в колишній «радянській системі» стали психологічно не готовими. Відійшли у далеке історичне минуле ті часи, коли кожен громадянин зобов’язаний був працювати, а уникнення роботи каралося Законом. Життя за залізною завісою унеможливлювало, навіть, фантазії про високооплачувану працю чи про створення власної справи. Застарілі упередження, негативні стереотипи та специфічні установки громадян, молодість яких припала на 90-і, стосовно відсутності сталого місця праці можна сфокусувати на окремих Міфах:

Міф 1. Праця на Благо Вітчизни гарантує безпечну старість (водночас тривалість життя середньостатистичного українця безупинно скорочується).

Міф.2. Непрацюючі – шарлатани, злочинці, підозрілі люди (якість життя яких, з відомих причин, на декілька порядків вища від середньостатистичної, співучасники проблеми «дефіциту» речей і послуг у державі).

Міф 3. Одне місце праці протягом усього життя свідчить про порядність людини (конкурентоспроможність – непопулярна: зміна місця праці засуджувалася, оплата праці не коригувалася в залежності від її об’єму, умови праці, практично, не змінювалися).

Міф 4. Праця гарантує безпечну старість (саме пенсіонери є однією із соціально незахищених верств населення, оскільки їхня пенсія, зазвичай, не дотягує до прожиткового мінімуму).

Сьогодні ці Міфи зруйнувано, водночас на їхньому місці виникли нові.

З початком нашої незалежності з’явилася нова категорія людей – непрацюючі громадяни, чисельність яких в 2017 році наближається до 1,8 мільйони осіб. Можна припустити, що, майже, кожна родина має чітке уявлення про складнощі життя поруч із непрацюючою людиною. Хоча в нашій державі існує система соціального захисту, де місцеві Будинки Праці гарантують підтримку безробітних у підборі і пошуку роботи, у кінцевому рахунку отримати Статус Безробітного і зуміти прожити на допомогу – далеко непросто. Є відсоток щасливчиків, які, маючи добрий страховий стаж та зумівши «правильно» розпрощатися із попереднім місцем праці, протягом року отримують допомогу від держави, і, підтягнувши себе через низку курсів, семінарів-тренінгів, знаходять очікувану роботу. Решта осіб, які стають на облік із запізненням, втрачають таким чином повний об’єм допомоги з безробіття. Не маючи сформованих ефективних навичок пошуку праці, можна очікувати, що статус безробітнього у них набуде ознак хронічного стану.

Соціологічні опитування засвідчують той факт, що більшість громадян зрілого віку демонструють юридичну некомпетентність у тому, як отримати статус безробітного; здебільшого вони слабо орієнтуються у вимогах сучасного ринку праці, якостях конкурентоспроможної особистості. Причинами їхнього безробіття, як визначають самі непрацюючі, є наступні позиції: несправедливість по відношенню до них, необ’єктивне оцінювання їх професіоналізму, негативний психологічний клімат у колективі, недосконалий соціальний пакет (умови праці, її оплата, кар’єрне зростання та ін.). Психологічні дослідження стверджують, що особистість непрацюючих (у хронічній стадії – більше пів-року) набуває характерних ознак. Вони зустрічаються у непрацюючих різних вікових груп уже через два-три місяцібезробіття.Сьогодні психологи трактують осіб, які є в хронічному стані безробіття, як категорію громадян із суттєво заниженою самооцінкою, підвищеною тривожністю та емоційно вразливістю, із зруйнованими механізмами власного самозахисту, імунітету організму в цілому. Ці прояви є ще більше загострені, коли непрацюючі належать до найбільш уразливих категорій населення держави: учасники воєнних дій на Сході України, особи із інвалідністю, внутрішньо переміщені особи.

Для підтримки непрацюючих у складний для них час пошуку роботи пропонується Центрами зайнятості проведення мотиваційних семінарів-тренінгів та тренінгів з формування умінь. Непрацюючі, які вперше на них попадають, досить скептично ставляться до доцільності їх проведення, поводяться скуто, безініціативно, демонструють ознаки дратівливості та, іноді, агресії. Часто вони скептично реагують на активність інших членів групи, мало діляться власним досвідом, демонструючи нездатність до роботи в команді, чинять спротив проти їх залучення до групової роботи. Водночас, повторна їх участь у такій формі навчання демонструє позитивні зміни як у мотиваційній, так і в емоційній та комунікативній сферах.

Попри усі труднощі, численні проблеми та появу численних неочікуваних ситуацій під час пошуку роботи дозволю собі дати пораду своїм численним учасникам тренінгових груп та тим, з ким зустрінуся у майбутньому – шукайте – і, знайдете; не втомлюйтесь запитувати – і, отримаєте відповідь; не зупиняйтеся після чергової відмови, адже наступна пропозиція буде саме для ВАС. Не забувайте про своє хобі, може саме воно стане вашою наступною діяльністю. І, головне, ніколи не впадайте у відчай… Полюбіть себе «непрацюючими», поважайте себе «непрацюючими», намагайтеся знаходити відчуття щастя і радості у скрутні хвилини безробіття, коли відчуття непотрібності і несправедливості спробує заполонити Вас. Отримуйте компліменти, водночас не забувайте роздавати похвалу також. Життя не закінчується, коли трудова книжка опинилася у Ваших руках, мабуть, ця пауза у роботі була необхідною сьогодні саме для Вас.

29.12.2014 - Адаптація молоді до професійної діяльності

29.12.2014 - Проблема професійної адаптації та професійної самосвідомості в молоді

20.10.2013 - Інтеграція та інклюзія – «за» чи «проти»

28.02.2013 - «Мафія глухих» в «обробці» мас-медіа