Безробітні

Розповім вам кілька реальних історій з життя добре знайомих мені рівнян.

1. Інна, 48 років. Мала свій бізнес, багато працювала. Після 40 мала вже непогані статки, але все більше почала задумуватись: невже так і буде завжди – працювати, боротись, не здаватись? Це співпало з періодом духовних пошуків. Змінила все: знайшла по Інтернету собі чоловіка з Бельгії, продала бізнес та згодом забрала туди дітей – дорослого сина та прийомну доньку-школярку.

У Бельгії роками поспіль навчання – мові, професії. За рахунок держави. Працює тато Рене, садівником, плюс допомога по безробіттю Інні, сину Саші, також доплата на доньку Олю. Всі соціальні гарантії, звичайно. Свій капітал вирішила не чіпати (діти, та й мало що). Взяли у кредит будинок. Живуть скромно.

Скуповуються по "сейлах". По економ-варіантах виїжджають на уік-енди, часто з термосами, до Голандії, Франції, у короткі відпустки до Італії, взимку на лижі до Німеччини. В Україні теж гроші рахують.

Інна вже з півроку працювала покоївкою у будинку для старих, на тимчасовому місці. Вона не з тих, хто буде сидіти на шиї у держави. Зараз енергійно шукає роботу – теж непросто,криза. Але такі знаходять. Бачить себе в служінні, допомозі іншим. Відкриття Бога у зрілому віці як головна подія.

Син Саша все ще продовжує вчитись,отримує допомогу по безробіттю і потихеньку налагодив невеличкий бізнес – підшуковує "гонщикам" автомобілі.

2. Михайло, 50 років. Недавно зустрілись на вулиці. До того не бачились роками –чула, що він давно працює в Іспанії. Сяє добрим настроєм та справді гарним у свої роки виглядом. Поруч значно молодша подружка в декольте сонно розглядає мене. Міша розповідає, що втратив офіційну добру роботу в Іспанії та став там на "біржу". Що не проблема їздити в Іспанію та відмічатися. "Скільки?"  - притишую голос, згадавши наших безробітних на останньому тренінгу – жалілись, що і цих кілька сотень, мовляв, не виплачують вже з червня, що причиною – казначейство. "Тисяча, трохи більше. Так що, - рука вправно опинилась на талії своєї молодиці, - жити можна!"

3. Роман, 24 роки. Син моїх знайомих. Порядні, працелюбні підприємці. Виростили двох дітей та у сорок п"ять всиновили хлопчика-сироту. Їх хліб – торгівля продуктами – дозволяє і в наш час триматись більш-менш на плаву. З відпочинком за кордоном, з пристойними машинами. Дорослий син, отримавши дві вищі освіти, посміявся над зарплатнями і потихеньку вникає у батьківський бізнес. Мама наполягла, щоб зареєструвався у міському ЦЗ. Гроші, мовляв, ніколи не зайві – ось якіподатки платимо! А в Україні треба крутитись.

Що об‘єднує ці історії?

Філософська думка: кожен отримує те, на що розраховує і до чого рухається. Статус безробітного в різних умовах породжує відповідне світосприйняття. Згадую наших безробітних на тренінгах – в очах старших зазвичай недовіра та постійна готовність давати відкоша. Таких одразу пізнаєш за кордоном: "наші"!

Ці люди – сьогоднішня Україна. Батьківщина моя. І я з ними разом,тут і зараз. У загальному полі виживання і сподівання. І – "…нам своє робить!.." Разом будемо рухатись далі, шукаючи відповіді на часто незаплановані, непрості запитання. Переживаючи, знаю, радісні здивування від маленьких та великих відкриттів свого "я"…

Я мушу побудувати сьогоднішній тренінг так, щоб і мої земляки-учасники, і спеціаліст ЦЗ, що блискає очечками за останнім столом, стали інформованішими, і, отже, сміливішими, відкритішими. І з надією.

Може, у нас всіх таки все вийде?

29.10.2014 - Солдат, который так и не капитулировал

12.12.2013 - Молодь, освіта, успіх

08.10.2013 - Десять способів маніпулювання людьми за допомогою ЗМІ

23.08.2013 - Тим, хто збирається у відпустки та подорожі

18.08.2013 - Внесемо більше фарб у знайомий матеріал