Страшно не було, або мої враження від стрибка з парашутом

Страх – це невідомість; невміння (незнання, неготовність) побачити процес (дію) в цілому та передбачити кінцевий результат, тобто невідомість приносить відчуття дискомфорту в певний період чи в конкретному місці.

Дуже хороша штука – вчитель. Саме ця професія дає можливість позбутися всіх страхів у світі.

Вирішив поділитися враженнями від першого в житті стрибки з парашутом. Спонтанно повідомили, спонтанно прийняв рішення і майже так само спонтанно стрибав. Не можна передати на словах відчуття, коли ти стоїш на краю літака, що витає в повітрі на висоті 900 метрів над поверхнею землі. Позаду майже 3 години інструктажу, тому відчуття страху не було. Зовсім. Було щось інше, але обізвати це «щось» поки не можу. Але мені дуже сподобалося.

Кажуть, що найкраще в стрибку – це коли розкрився парашут, і ти спокійний, що безпечно кружляєш над землею і успішно приземлишся. Для мене найкращими секундами в житті виявилися 3 секунди відстанню від борта літака до моменту, коли ти вириваєш кільце, намотане тобі на руку резинкою (щоб не загубилось, і, напевне, щоб у стані хаотичного кидання в повітрі парашутист легко його знаходив).

Насправді, нікому зі своїх друзів так і не зміг пояснити повною мірою як воно там, в небі, де лише ти і простір, багато простору, а там, внизу, - купа маленьких предметів і цяточок, що насправді є людьми… Скоріше за все, описати також не вийде. Це потрібно спробувати на практиці.

Що стосується тих 3 секунд, то мені вони видалися найдовшими в житті. Хотілося бути в цьому стані цілу вічність, ще мить, і ще одну… Я – вільний, не зв’язаний, самостійний, один, впевнений, справжній як є, без масок, розслаблений і… збіса крутий!

Не знаю, як воно зв’язано, поки немає розуміння і цілісної картинки, але зрозумів, що в житті роблю дуже важливі і необхідні речі, проте їх робити можна значне більше, викладатися ще і ще.

Не люблю довгих постів у блогах. Та зараз готовий з-пів тому написати інформації про парашути та стрибки, але я вважаю, що краще це діло один раз спробувати, ніж почитати, що я про це думаю. Тому хто ще не пробував – вперед!

Першою людиною, хто почув мої слова після стрибка, була моя мама, не зважаючи на те, що дисплей телефону висвічував десятки пропущених дзвінків від друзів та смс-повідомлення типу «розказуй», «шо там», «ти де» і т.д. Зрозумів, що вона найбільше чекає мого дзвінка…

А ще ніколи не забуду слова шефа: «Слава Богу, живий!» Вибач, Андрій, не почув твого дзвінка відразу!

Чи був страх? Ні! Чесно кажучи, в житті треба боятися інших речей , а може і нічого! А від такого – отримувати насолоду!

31.03.2015 - Життя без кордонів. Об’єднання зусиль

10.12.2014 - Декілька правил щодо написання резюме

10.07.2014 - Як знайти відповіді на запитання?

14.05.2014 - Хочеш бути успішним – відповідай вимогам часу!

27.03.2014 - Як з користю скоротити час?

11.03.2014 - Що відбувається у тренера?